Усі знають, хто такі Sex Pistols – це перші британські панк-рок-музиканти. У той же час гурт The Clash є яскравим і найуспішнішим представником того ж британського панк-року.
З самого початку гурт уже був більш вишуканим у музичному плані, розширюючи свій хард-рок-н-рол за допомогою реггі та рокабіллі.
Гурт благословенний на успіх, маючи у своєму арсеналі двох виняткових авторів пісень — Джо Страммера та Міка Джонса. Обидва музики мали відмінний голос, що також позитивно вплинуло на успіх гурту.
Гурт The Clash значною мірою позиціонував себе як повстанців, революціонерів. В результаті музиканти отримали пристрасних шанувальників з обох боків Атлантики.
Хоча вони швидко стали чи не героями рок-н-ролу у Великій Британії, поступаючись лише гурту The Jam за популярністю.
Музикантам знадобилося кілька років, щоб «пробитися» в американський шоу-бізнес. Коли вони зробили це у 1982 році, то «підірвали» всі чарти за лічені місяці.
Гурт The Clash так і не став тією суперзіркою, якою хотів стати. Проте музиканти тяжіли до рок-н-ролу та протесту.
Історія створення гурту The Clash
У гурту The Clash, який постійно співав про революцію і робітничий клас, були напрочуд традиційні рок-витоки. Джо Страммер (Джон Грем Меллор) (народився 21 серпня 1952 року) провів більшу частину свого дитинства у школі-інтернаті.
На той час, коли йому було трохи більше 20 років, він просто блукав вулицями Лондона і в одному з пабів сформував рок-гурт під назвою 101's.
Приблизно водночас Мік Джонс (народився 26 червня 1955 року) очолював хард-рок гурт London SS. На відміну від Страмера, Джонс походив із робітничого класу в Брікстоні.
У підлітковому віці він був захоплений рок-н-ролом, сформував London SS із наміром відтворити важке звучання таких гуртів, як Mott the Hoople та Faces.
Друг дитинства Джонса Пол Сімонон (народився 15 грудня 1956) приєднався до групи як басиста в 1976 році. Після прослуховування у групі Sex Pistols; він замінив Тоні Джеймса, який пізніше приєднався до групи Sigue Sigue Sputnik.
Після того як Джо Страммер побував на живому концерті у гурту Sex Pistols на концерті, на початку 1976 року він вирішив розпустити гурт 101's, щоб зайнятися новим та жорстким музичним напрямком.
Він залишив гурт незадовго до виходу їхнього першого синглу Keys to Your Heart. Разом із гітаристом Кітом Левеном Страммер приєднався до оновленого колективу London SS, тепер перейменованого у The Clash.
Дебют групи Зе Клеш
Гурт The Clash дав свій перший концерт влітку 1976 року на підтримку групи Sex Pistols у Лондоні. Левін покинув групу невдовзі після дебюту.
Незабаром після цього група вирушила до першого турне. Тур Anarchy Tour Pistols, що розпочався наприкінці 1976 року, складався лише з трьох концертів.
Проте за такий короткий період група змогла укласти свій перший контракт у лютому 1977 року з британською компанією CBS.
Протягом трьох вихідних днів гурт записав свій перший альбом. Коли запис був завершений, Террі Чаймс покинув групу, а Топпер Хідон прийшов до колективу як барабанщик.
Навесні перший сингл гурту The Clash White Riot та однойменний дебютний альбом були випущені зі значним успіхом та продажами у Великій Британії, посівши 12-у позицію в чартах.
Американський підрозділ CBS вирішив, що гурт The Clash не підходить для радіоротацій, тому вирішив не випускати альбому.
Масштабний тур White Riot
Імпорт платівки став найбільш продаваним за весь час. Незабаром після виходу альбому гурт вирушив у великий тур White Riot за підтримки групи The Jam та Buzzcocks.
Головним виступом туру став концерт у London's Rainbow Theatre, де гурт влаштував справжній аншлаг. Під час туру White Riot CBS прибрали пісню Remote Control із альбому як сингл. У відповідь гурт The Clash записав композицію Complete Control з іконою реггі Лі Перрі.
Проблеми з законом
Протягом 1977 Страммер і Джонс то знаходилися у в'язниці, то виходили з неї через безліч незначних провин - від вандалізму до крадіжки наволочки.
У цей час Симонон і Хідон були заарештовані за стрілянину в голубів із пневматичної зброї.
Імідж гурту The Clash був значно підкріплений цими подіями, але гурт також почав активно брати участь і в громадській діяльності. Наприклад, музиканти виступили на концерті Rock Against Racism.
Сінгл (White Man) In Hammersmith Palais, який вийшов влітку 1978 року, продемонстрував збільшувальну суспільну свідомість групи.
Незабаром після того, як сингл досяг піку під номером 32, гурт The Clash почав роботу над своїм другим альбомом. Продюсером був Сенді Перлман, колишній учасник гурту Blue Öyster Cult.
Перлман привніс до альбому Give 'Em Enough Rope чистий, але потужний звук, призначений для захоплення всього американського ринку. На жаль, «прорив» не відбувся — альбом досяг максимуму на 128 позиції в чартах США навесні 1979 року.
Хорошою новиною стало те, що платівка мала величезну популярність у Британії, дебютувавши в чартах на лідируючих позиціях.
Вирушаємо в тур!
На початку 1979 року гурт The Clash розпочав своє перше американське турне під назвою Pearl Harbor '79.
Того літа гурт випустив єдиний у Великій Британії EP The Cost of Living, до якого увійшла кавер-версія Bobby Fuller Four I Fought the Law («Я бився із законом»).
Після виходу пізнішого літнього релізу The Clash in America, група вирушила в другий тур США, найнявши Міккі Галлахера з Ian Dury & Blockheads як клавішник.
І в першому, і в другому турі по США з гуртом The Clash також виступали артисти R&B, такі як Bo Diddley, Sam & Dave, Lee Dorsey та Screamin' Jay Hawkins, а також кантрі-рокер Джо Елі та панк-рокабіллі-гурт Cramps .
Лондон кличе
Вибір запрошених артистів показав, що гурт The Clash захоплювався старим рок-н-ролом та всіма його легендами. Це захоплення стало рушійною силою їхнього «проривного» подвійного альбому London Calling.
Альбом, спродюсований Гі Стівенсом, який раніше працював із гуртом Mott the Hoople, може похвалитися безліччю стилів, починаючи від рокабіллі та R&B і закінчуючи роком та реггі.
Подвійний альбом продавали за ціною однієї платівки, що, звісно, позитивно вплинуло на його популярність. Платівка дебютувала на 9-й позиції у чартах Великобританії наприкінці 1979 року та посіла 27-у позицію у чартах США навесні 1980 року.
Сандініста!
Група The Clash успішно гастролювала по США, Великій Британії та Європі на початку 1980 року.
Протягом літа гурт випустив сингл Bankrobber, який музиканти записали разом із DJ Mikey Dread. Пісню призначали лише голландських слухачів.
До осені британська філія CBS була змушена випустити сингл через широкий попит. Незабаром після цього група вирушила до Нью-Йорка, щоб розпочати складний та тривалий процес запису продовження альбому London Calling.
У листопаді випустили EP для США під назвою Black Market Clash. Наступного місяця рекорд встановив четвертий альбом гурту Sandinista!, який з'явився одночасно у США та Великій Британії.
Критична реакція на альбом була змішаною, причому американські критики реагували сприятливіше, ніж їхні британські колеги.
Крім того, аудиторія гурту у Великій Британії трохи зменшилася — Sandinista! була першим записом групи, яка продавалася краще у США, ніж у Великій Британії.
Провівши більшу частину 1981 року в турі, гурт The Clash вирішив записати свій п'ятий альбом із продюсером Гліном Джонсом. Це колишній продюсер гуртів The Rolling Stones, The Who та Led Zeppelin.
Хідон покинув групу невдовзі після закінчення сесій. У заяві для преси йдеться про те, що він попрощався з групою через політичні розбіжності. Пізніше з'ясувалося, що розпад стався через його інтенсивне вживання наркотиків.
Група замінила Хідона своїм старим барабанщиком Террі Чаймсом. Весною відбувся реліз альбому Combat Rock. Альбом став найуспішнішим альбомом гурту The Clash.
Він увійшов у чарти Великобританії на 2-у позицію і потрапив у першу десятку в чартах Америки на початку 1983 завдяки хіту Rock the Casbah.
Восени 1982 року гурт The Clash виступав разом з The Who у їхньому прощальному турі.
Захід сонця вдалої кар'єри
Хоча гурт The Clash був на піку своїх комерційних можливостей у 1983 році, гурт почав розвалюватися.
Навесні Чаймс залишив колектив та його замінив Піт Ховард, колишній учасник гурту Cold Fish. Влітку гурт очолив американський фестиваль у Каліфорнії. Це була їхня остання велика поява.
У вересні Джо Страмер і Пол Сімонон звільнили Міка Джонса, тому що він «відійшов від початкової ідеї Clash». Джонс сформував Big Audio Dynamite у наступному році. На той час гурт The Clash найняв гітаристів Вінса Уайта та Ніка Шеппарда.
Протягом 1984 року група гастролювала Америкою та Європою, «тестуючи» новий склад. Оновлений гурт The Clash випустив свій перший альбом Cut the Crap у листопаді. Альбом був зустрінутий дуже негативними відгуками та продажами.
На початку 1986 року Страмер і Симонон вирішили остаточно розпустити групу. Через кілька років Симонон сформував рок-групу Havana 3 AM. Вона випустила лише один альбом у 1991 році, після випуску альбому він зосередився на живописі.
Потім музикант захопився кінематографом, з'явившись у фільмі Алекса Кокса «Прямо в пекло» (1986) і «Загадковий поїзд» Джима Джармуша (1989).
Страмер випустив сольний альбом Earthquake Weather у 1989 році. Незабаром після цього він приєднався до групи The Pogues як ритм-гітарист і вокаліст. 1991 року він тихо пішов у тінь.
Зала слави
Гурт потрапив до Зали слави рок-н-ролу в листопаді 2002 року, і навіть планував возз'єднатися. Проте групі не судилося отримати другий шанс. Страмер раптово помер від вродженої вади серця 22 грудня 2002 року.
Протягом наступного десятиліття Джонс і Сімонон були активними на музичній ниві. Джонс продюсував обидва альбоми відомого рок-гурту Libertines, а Сімонон об'єднався з гуртом Blur's (Деймоном Албарном).
У 2013 році гурт анонсував вихід великого архівного проекту Sound System. До нього увійшли нові ремейки перших п'яти альбомів групи, три додаткові компакт-диски з раритетними записами, сингли та демоверсії, а також DVD.
Разом із бокс-сетом вийшла нова збірка The Clash Hits Back.
