2017 рік для світового оперного мистецтва відзначений важливим ювілеєм – 145 років тому народилася відома українська співачка Соломія Крушельницька. Незабутній оксамитовий голос, діапазон майже три октави, високий рівень професійних якостей музиканта, яскрава сценічна зовнішність. Все це зробило Соломію Крушельницьку унікальним явищем оперної культури на рубежі ХІХ-ХХ століть.
Її неординарний талант оцінили слухачі Італії та Німеччини, Польщі та Росії, Франції та Америки. На одній сцені з нею співали такі оперні зірки, як Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Тіто Руффа. Знамениті диригенти Тосканіні, Клеофонте Кампаніні, Леопольдо Муньоне запрошували її співпрацювати.
Саме завдяки Соломії Крушельницькій Батерфляй (Джакомо Пуччіні) і сьогодні ставлять на оперних сценах світу. Виконання головних партій співачки стало доленосним для інших композицій. Дебютні виступи у драмі «Саломея», операх «Лорелей» та «Валлі» стали популярними. Їх включили до постійного оперного репертуару.
Дитинство та юність артистки
Вона народилася 23 вересня 1872 року у Тернопільській області у багатодітній співочій родині священика. Зрозумівши незвичайні здібності донькового голосу, батько дав їй належну музичну освіту. Вона співала у його хорі, навіть деякий час диригувала ним.
Він підтримав її в небажанні виходити заміж за нелюбимого чоловіка та присвятити життя мистецтву. Через відмову дочки від шлюбу з майбутнім священиком у сім'ї з'явилося багато клопоту. До його інших дочок перестали свататися. Але батько на відміну від матері Соломії завжди був на стороні своєї улюблениці.
Заняття у консерваторії у професора Валерія Висоцького протягом трьох років дали чудовий результат. Соломія дебютувала на сцені Львівського оперного театру як мецо-сопрано в опері «Фаворитка» (Гаетано Доніцетті).
Завдяки знайомству з італійською зіркою Джеммою Беллічоні Соломія почала навчатися в Італії. Природа її голосу - не меццо, а лірико-драматичне сопрано (це підтвердила відома міланська вчителька бельканто Фауста Креспі). Тому доля Соломії була пов'язана з Італією. Ім'я Соломія з італійської в перекладі означає «тільки моя». Вона мала серйозну проблему — треба було «переробити» голос із меццо на сопрано. Все довелося починати "з нуля".
У мемуарах Олена (сестра Крушельницької) писала про характер Соломії: «Щодня вона по п'ять-шість годин займалася музикою та співом, а потім ще йшла на лекції з акторської майстерності, додому приходила втомлена. Але ніколи і ні на що не скаржилася. Я неодноразово дивувалася, звідки в неї стільки сил і енергії. Сестра так пристрасно любила музику та спів, що без них, здавалося, не було б для неї життя.
Соломія за своїм характером була великою оптимісткою, але завжди чомусь відчувала якесь невдоволення собою. До кожної своєї ролі вона готувалася дуже ретельно. Щоб розучити партію, Соломії достатньо було лише подивитися ноти, які вона читала з аркуша, як читають друкований текст. Напам'ять партію вивчала за два-три дні. Але це було лише початком роботи».
Початок творчої кар'єри
З листування з Михайлом Павликом відомо, Соломія вивчала також композицію, сама намагалася писати музику. Але потім залишила цей вид творчості, присвятивши себе лише співу.
1894 року співачка підписала контракт з оперним театром. Разом із відомим тенором Олександром Мішугою вона співала в операх: "Фауст", "Трубадур", "Бал-маскарад", "Галька". Не всі оперні партії підходили до її голосу. У партіях Маргарити та Елеонори були колоратурні фрагменти.
Незважаючи ні на що, співачка впоралася. Однак польські критики звинувачували Крушельницьку в тому, що вона співає у яскраво вираженій італійській манері. І забула те, чого її вчили в консерваторії, приписуючи їй недоліки, яких вона не мала. Звичайно, тут не обійшлося без «ображеного» професора Висоцького та його учнів. Тому після виступів в опері Соломія знову повернулася до Італії на навчання.
«Як приїду, де за кілька років до Львова…, то мене публіка тамтешня і не дізнається… Витримаю до кінця і намагатимусь переконати всіх песимістів наших у тому, що й російська душа здатна обійняти хоча б найвищий вершок у світі музики», — писала вона своїм знайомим до Італії.
Вона повернулася до Львова у січні 1895 року. Тут співачка виконала «Манон» (Джакомо Пуччіні). Потім поїхала до Відня до відомого педагога Генсбахера для того, щоб вивчати опери Вагнера. Соломія виконала головні партії майже у всіх операх Вагнера на різних сценах світу. Її вважали однією з найкращих виконавиць його композицій.
Потім була Варшава. Тут вона швидко здобула повагу та славу. Польська публіка та критики вважали її неперевершеною виконавицею партій «Галька» та «Графіня». У 1898-1902 р.р. на сцені Великого театру у Варшаві Соломія виступала з Енріко Карузо. А також з Маттіа Баттістіні, Адамом Дідуром, Владиславом Флоріанським та ін.
Соломія Крушельницька: Творча діяльність
За 5 років вона виконала партії в операх: "Тангейзер" та "Валькірія" (Ріхарда Вагнера), "Отелло", "Аїда". А також «Дон Карлос», «Бал маскарад», «Ернані» (Джузеппе Верді), «Африканка», «Роберт Диявол» та «Гугеноти» (Джакомо Мейєрбера), «Дочка кардинала» («Юдейка») (Фроманталя Галеві) , "Демон" (Антона Рубінштейна), "Вертер" (Жюля Массне), "Джоконда" (Амількаре Понкьєллі), "Туга" і "Манон" (Джакомо Пуччіні), "Сільська честь" (П'єтро Масканьї), "Фра-Диявол" » (Даніеля Франсуа Обера), «Марія ді Роган» (Гаетано Доніцетті), «Севільський цирульник» (Джоаккіно Россіні), «Євгеній Онєгін», «Пікова Дама» та «Мазепа» (Петра Чайковського), «Геро і Леандр» ( Джованні Боттезіні), «Галька» та «Графіня» (Станіслава Монюшка), «Гоплана» (Владислава Зеленського).
У Варшаві були люди, які вдавалися до наклепів, провокацій, шантажу співачки. Вони діяли через пресу та писали, що співачка заробляє більше, ніж інші артисти. І при цьому не хоче співати польською мовою, не любить музики Монюшка та ін. Соломія образилася на такі статті та вирішила залишити Варшаву. Завдяки фейлетону Лібецького «Нова італійка» співачка обрала італійський репертуар.
Слава та визнання
Окрім міст та сіл Західної України, Соломія співала в Одесі на сцені місцевої опери у складі італійської трупи. Прекрасне ставлення одеситів та італійського колективу до неї обумовлено присутністю у місті значної кількості італійців. Вони не лише мешкали в Одесі, а й багато зробили для розвитку музичної культури південної Пальміри.
Працюючи у Великому та Маріїнському театрах, протягом кількох років Соломія Крушельницька виконувала з успіхом опери Петра Чайковського.
Про високі професійні музичні якості співачки сказав Гвідо Маротта: «Соломія Крушельницька — блискучий музикант із гостро розвиненим критичним почуттям стилю. Вона чудово грала на роялі, сама вчила партитури та ролі, не звертаючись за допомогою до фахівців».
1902 року Крушельницька гастролювала в Петербурзі, навіть співала для російського царя. Потім виступала у Парижі разом із знаменитим тенором Яном Решке. На сцені "Ла Скала" вона співала в музичній драмі "Саломея", опері "Електра" (Ріхарда Штрауса), "Федре" (Симона Майри) та ін. У 1920 році вона востаннє вийшла на оперну сцену. У театрі "Ла Скала" Соломія співала в опері "Лоенгрін" (Ріхарда Вагнера).
Соломія Крушельницька: Життя після оперної сцени
Завершивши оперну кар'єру, Соломія почала співати камерний репертуар. Під час гастролей в Америці вона співала семи мовами (італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською, російською) старовинні, класичні, романтичні, сучасні та народні пісні. Кожній із них Крушельницька вміла надати своєрідного колориту. Адже вона мала ще одну неоцінену межу - почуття стилю.
1939 року (напередодні поділу Польщі між колишнім СРСР та Німеччиною) Крушельницька знову приїхала до Львова. Вона робила це щороку, щоб побачитися із сім'єю. Проте повернутись до Італії вона вже не змогла. Цьому завадили спочатку приєднання Галичини до СРСР, а згодом — війна.
Післявоєнна радянська преса писала про небажання Крушельницької залишати Львів та повертатися до Італії. І наводила слова співачки, яка вирішила, що краще бути радянською людиною, ніж «італійською мільйонеркою».
Сильний характер допоміг Соломії пережити і горе, і голод, і хворобу зламаної ноги протягом 1941—1945 років. Молодші сестри допомагали Соломії, адже вона мала роботи, її нікуди не запрошували. На превелику силу колишня зірка оперної сцени влаштувалася працювати у Львівську консерваторію. Але громадянство її залишалося італійським. Щоб отримати громадянство соціалістичної України, їй довелося погодитися на продаж вілли в Італії. І віддати гроші радянській державі. Отримавши від радянської влади незначні відсотки продажу вілли, роботу викладача, звання заслуженого діяча, професора, співачка зайнялася педагогічною роботою.
Незважаючи на вік, Соломія Крушельницька виступала із сольними концертами у 77 років. За згадками одного із слухачів концертів:
"Вона вражала глибиною яскравого, сильного, гнучкого сопрано, яке завдяки чарівним силам свіжим потоком лилося з тендітного тіла співачки".
Знаменитих учнів артистка не мала. Мало хто на той час доучувався до 5-го курсу, надто важкими були повоєнні часи у Львові.
Померла відома артистка за 80 років від раку горла. На свою хворобу співачка нікому не скаржилася, пішла з життя тихо, не привертаючи значну увагу.
Спогади про легенду української музики
Артистці присвячували музичні композиції, писали портрети. У неї закохалися відомі діячі культури та політики. Це письменник Василь Стефаник, письменник та громадський діяч Михайло Павлик. А також адвокат та політик Теофіл Окуневський, особистий фармацевт єгипетського короля. Відомий італійський художник Манфредо Манфредіні покінчив життя самогубством від нерозділеного кохання до оперної діви.
Її нагороджували епітетами: «неперевершена», «єдина», «неповторна», «незрівнянна». Один із найяскравіших італійських поетів кінця XIX початку ХХ століть Габріеле д'Аннунціо. Він присвятив Крушельницькій поезію «Поетична пам'ять», яку згодом поклав на музику композитор Ренато Броджі.
Соломія Крушельницька листувалася з відомими діячами української культури: Іваном Франком, Миколою Лисенком, Василем Стефаником, Ольгою Кобилянською. Співачка завжди виконувала українські народні пісні на концертах, ніколи не поривала зв'язку зі своєю батьківщиною.
Парадоксально, але Крушельницьку не запросили заспівати на сцені Київського оперного театру. Хоча вона листувалася з його адміністрацією протягом кількох років. Однак у цьому феномені була певна закономірність. Тієї ж долі «незапрошених» мали й інші відомі українські артисти. Це солістка Віденської опери Іра Маланюк та неперевершений вагнерівський тенор, соліст шведської королівської опери Модест Менцинський.
Співачка прожила щасливе життя оперної зірки першої величини. Але часто цитувала учням слова Енріко Карузо про те, що всім молодим людям, які прагнуть опери, їй хочеться крикнути:
«Схаменіться! Це дуже тяжка професія. Навіть коли у вас чудовий голос та солідна освіта, ви повинні ще освоїти величезний репертуар ролей. А для цього потрібні роки наполегливої праці та виняткова пам'ять. Додайте сюди сценічну майстерність, яка також вимагає навчання і без неї в опері не обійтися. Треба вміти рухатися, фехтувати, падати, жестикулювати тощо. І, нарешті, за нинішнього стану опери необхідно володіти іноземними мовами».
Подруга Соломії Негріто да Пьяццині (дочка директора театру в Буенос-Айресі) згадувала у тому, що жоден диригент не робив їй зауважень, визнаючи її чарівність. Натомість до порад і думок Соломії прислухалися навіть знамениті диригенти та співаки.
