Salikh Saydashev – татарський композитор, музикант, диригент. Саліх – основоположник професійної національної музики рідної країни. Сайдашев один із перших маестро, який зважився на те, щоб поєднати воєдино сучасне звучання музичних інструментів із національним фольклором. Він співпрацював із татарськими драматургами і став відомим тим, що написав низку музичних творів для п'єс.
Дитячі та юнацькі роки
Дата народження маестро – 3 грудня 1900 року. Він народився біля Казані. Глава сімейства не дожив кілька місяців до народження сина. Саліх став 10-м за рахунком дитиною. На жаль, але тільки двоє дітей, у тому числі і Саліх, залишилися живими. 8 дітей померли ще в дитинстві.
Мама хлопчика була звичайною домогосподаркою. Після смерті глави сімейства, всі клопоти з виховання та забезпечення сім'ї лягли на плечі Насретдіна Хамітова – прикажчика та помічника Замалетдіна. Він узяв у подружжя двоюрідну сестру Саліха.
Коли Саліху виповнилося шість років, мама помітила, що її син росте музичною та здібною дитиною. У хаті часто проходили сімейні застілля. Хлопчик виривав у дорослих гармонь та підбирав мелодію на слух. Також він настукував сільничкою мелодійні звуки, які не залишали жодного члена сім'ї байдужими.
У восьмирічному віці він вирушив навчатися у медресі. Тоді ж Насретдін привчав Саліха до торгівельних справ, але хлопчик був абсолютно байдужим до торгівлі і частіше просто він ухилявся від роботи. Саме в цей час старша сестричка Саліха вийшла заміж за Шибгая Ахмерова. Її чоловік мав пряме відношення до журналістики та педагогіки.
Шібгай замінив хлопчику батька. Він був широкою душею. Ахмеров помітив музичні здібності Саліха і зробив йому розкішний подарунок – він подарував йому дорогий рояль. З цього часу молода людина бере уроки музики у композитора Загідулли Ярулліна.
На початку 14-го року минулого століття молода людина стала студентом престижного Казанського музичного училища за класом фортепіано. Через кілька років його зарахували до оркестру, а ще за рік Саліх збере свій перший оркестр.
Творчий шлях Salikh Saydashev
Він добровільно опинився у лавах Червоної армії. У Саліха були свої переконання, і він не збирався дивитися на ситуацію, що склалася, і залишатися осторонь ситуації, що склалася. У 22-му році він повертається до Казані і там вступає на посаду завідувача музичної частини в державному театрі.
Сайдашев і режисер Карім Тінчурін – сьогодні вважаються «батьками» татарської музичної драми. Саліх написав музичний супровід татарською мовою для постановок Каріма. На особливу увагу заслуговує п'єса «Наймальник» Т. Гіззата. У цій постановці прозвучав неймовірна краса вальсу Сілаха Сайдашева. Сьогодні, цей твір входить до списку найвідоміших робіт маестро.
Тоді він створює оркестр при театрі. 1923 року музиканти дебютували на сцені державного театру. За диригентським пультом стояв той самий Сайдашев.
Він був різнобічною людиною. Зрозуміло, його життя не закінчувалося лише театром. У 1927 році він обіймає посаду музичного редактора на місцевому радіо. Роботі він віддав себе. Результат в наявності: він ввів в ефір російсько-татарські передачі, на хвилі радіо звучали композиції різними мовами, він зібрав хор і залучив до діяльності молодь.
Пік популярності композитора Salikh Saydashev
Наприкінці 20-х він багато часу приділяє гастрольної діяльності. У цей час він диригує геніальною оперою «Санія», а 1930-го року в столиці РФ – оперою «Еще», а також драмою «Іл». Наприкінці 20-х доводиться пік популярності маестро.
34 рік минулого століття біографи композитора прозвали московським періодом творчості Сайдашева. Він прибув навчатися до столиці. Він вступив до Московської консерваторії. У Москві Сайдашев навчався та працював. У цей час він пише нереальне кількість композицій і маршів. Тут же він написав «Марш Радянської армії».
Наприкінці 30-х йому присвоїли звання заслуженого діяча Татарської АРСР. Біографи називають 39-й рік – останній роком щасливого та безтурботного життя. Далі почався час гонінь та тортур. Його усунули від роботи у державному театрі. Він був посланий до маленького селища Лівадія, піднімати місцевий ПК. Але найстрашніше чекало на нього пізніше. Об'єднання композиторів у Казані, розкритикувало твір маестро. Його намагалися знищити, позбавивши найголовнішого – можливості творити та розвивати культуру рідної країни.
У воєнний час ситуація із цькуванням композитора відійшла на другий план. Йому вдалося повернутися до театру. Він продовжує диригувати, пише музичні супроводи для п'єс та багато гастролює. Маестро ще здогадується, що воєнний час несе із собою час змін, і ці зміни торкнутися діячів культури.
Наприкінці 40-х років впливовий ідеолог Андрій Жданов «пройшовся» радянськими композиторами, буквально розтоптавши їх. Сайдашев знову виявився не в кращому становищі. Його звільнили з театру, він більше не диригував та не виступав. Його композиції практично не лунали на радіо.
Подробиці особистого життя композитора
Перший значний зліт у творчості безпосередньо пов'язаний із особистим життям. У 20-х роках він познайомився із чарівною дівчиною на ім'я Валентина. Дівчина обрала для себе медичний університет, але попри це вона цікавилася музикою.
Вони одружилися в середині 20-х років, і Валентина незабаром подарувала композитору сина. Жінка померла 1926 року від зараження крові. Сайдашев важко переживав втрату першого кохання, до того ж він залишився на руках із новонародженою дитиною.
Сафія Алпаєва – стала другою обраницею маестро. Вона працювала касиром у театрі. Наприкінці 20-х він зробив дівчині пропозицію руки. Через чотири роки вони розлучилися.
Асія Казакова - третя і остання дружина Сайдашева. Їм вдалося побудувати справді міцну та дружну родину. У цьому шлюбі з'явилися троє дітей. Асія прийняла першого сина композитора як рідного.
Смерть композитора Salikh Saydashev
У 50-х років стан здоров'я композитора погіршився. Племінник запропонував йому пройти обстеження у лікарні. Лікарі виявили кісту у легкому. Медики направили Сайдашева на операцію, яка проходила в одній із московських лікарень. Хірургічне втручання пройшло успішно. Незабаром його перевели до звичайної палати.
У палаті він вирішив підвестися, не втримався і впав. Це викликало розбіжність швів та внутрішню кровотечу. Його не стало 16 грудня 1954 року.
Прощання з маестро відбулося у державному театрі Казані. На похоронній церемонії звучала улюблена композиція маестро, яку він написав для першої дружини. Його тіло поховано у Ново-Татарській слободі. 1993 року в його будинку відкрили музей. Фахівцям вдалося зберегти загальний «настрій» будинку, де творив композитор.
