Що може поєднувати шансоння Михайла Шуфутинського, соліста гурту «Любе» Миколи Расторгуєва та одного з батьків-засновників групи «Арія» Валерія Кіпелова? У свідомості сучасного покоління ці різнопланові артисти не пов'язані між собою нічим, окрім любові до музики. Але радянські меломани знають, що зоряна «трійця» колись входила до складу ансамблю «Лійся, пісня».
Створення колективу «Лійся, пісня»
Ансамбль «Лійся, пісня» з'явився на професійній сцені 1975 року. Проте учасники групи вважають датою створення колективу 1 вересня 1974 року. Саме тоді у радіоефірі вперше прозвучала одна з композицій гурту. Якщо спостерігати за історією ансамблю з його зародження, доведеться повернутися ще п'ять років тому.
На початку 1970-х років два перспективні музиканти Юрій Захаров і Валерій Селезньов вперше перетнулися один з одним у складі ансамблю «Тайфун». Якийсь час хлопці грали для публіки на танцях, але потім перейшли до ВІА «Срібні гітари». Змінивши ще кілька ансамблів, Валерій Селезньов повернувся до старого друга вже у статусі керівника ВІА «Витязі», який виступав на великій сцені від Кемеровської філармонії.
Саме на базі ВІА «Витязі» і сформовано перший склад гурту «Лійся, пісня». Назва також була обрана невипадково. Творці ансамблю асоціювали його із відомим хітом Тихона Хренникова «Льється пісня на просторі».
Першими учасниками нового ансамблю під керівництвом Селезньова стали московський вокаліст Ігор Іванов, ростовський музикант Владислав Андріанов та Юрій Захаров. Адміністративна робота лягла на плечі Михайла Плоткіна, який прийшов до колективу з групи «Самоцвіти».
Гурт «Лійся, пісня» вперше виступив на телебаченні в рамках передачі «Служу Радянському Союзу» у 1975 році. Через деякий час фірма «Мелодія» випустила першу платівку ВІА. У сучасному шоу-бізнесі таку прем'єру назвали б лаконічною абревіатурою EP. В альбомі було лише три пісні: «Люблю тебе», «Прощавай» та «Останній лист». Тим не менш, кожна композиція миттєво стала всенародним хітом.
Розпад гурту «Лійся, пісня»
Другий альбом «Лійся, пісня» вийшов фактично відразу після першого і закріпив популярність колективу на вітчизняній естраді. Втім, ансамбль не встиг проіснувати й року, як у ньому стався перший розпад.
Наприкінці 1975 року колектив покинув Михайло Плоткін та ще кілька музикантів ВІА, зокрема Ігор Іванов. Назва «Лійся, пісня» (згідно з рішенням Кемеровської філармонії) залишилася за складом Селезньова. Новий ансамбль отримав гучну назву «Надія».
У 1976 році гурт «Лійся, пісня» випустив ще два міньйони. А також взяла участь у записах кількох відомих російських композиторів. Цей рік запам'ятався «фанатам» колективу як час одного з найсильніших інструментальних складів ВІА. Список учасників ансамблю тоді ряснів іменами найперспективніших радянських музикантів свого часу: Євген Поздишев, Георгій Гаранян, Євген Смислов, Людмила Пономарьова та ін.
"Подвійне життя
Засновник гурту «Лійся, пісня» Володимир Селезньов покинув колектив невдовзі після випуску четвертої платівки. Влада правління ВІА перейшла до рук Михайла Шуфутинського. З його приходом розпочався новий етап історії розвитку легендарного ансамблю. Селезньов організував ще один однойменний колектив при Донецькій філармонії.
Другий склад ВІА отримав жартівливу назву «пташиний» через прізвища його основних керівників (Селезньов, Воробйов, Кукушкін). Гурт проіснував відносно недовго, але встиг дати масштабний концертний тур Центральною Азією. Цей випадок був єдиним інцидентом із «двійником» на радянській естраді.
«Лійся, пісня» під керівництвом М. Шуфутинського
«Оригінальний» ансамбль Кемеровської філармонії набирав сили під чуйним наглядом нового ментора. У той період Шуфутинський ще не виступав сольно, але часто писав аранжування та акомпанував музикантам на різних інструментах. Більшість учасників ВІА згадували час, проведений під керівництвом Михайла Захаровича, як школу естрадного професіоналізму — суворий та відповідальний голова ансамблю навів у колективі порядок та отримав визнання складу.
З приходом до ВІА вокалістки Марини Школьник ансамбль почав буквально збирати стадіони на гастролях. Пізніше Шуфутинський згадував про те, як оточення з півтори сотні міліціонерів ледве стримувало натиск багатотисячного натовпу шанувальників, який намагався прорватися на сцену. При цьому колектив не випускали на закордонні гастролі та майже не транслювали по телебаченню. А критики в пресі писали одну зневажливу статтю за іншою, викриваючи ВІА в одноманітності репертуару і лаючи за незмістовні літературні звороти.
Головний хіт та провальна програма
1980 року головним в ансамблі став Віталій Кретов. Під його керівництвом «Лійся, пісня» записали головний хіт «Обручка» на музику М. Шуфутинського. Popулярність колективу вкотре збільшилася, але стиль його поступово змінювався. За словами Кретова, ансамбль почав працювати у жанрі «нової хвилі».
1985 року група «Лійся, пісня» була розформована згідно з наказом Міністерства культури РРФСР за нездану художній раді програму. За словами Валерія Кіпелова (був у складі колективу), учасники намагалися зберегти ВІА. І хотіли у новому стилі зробити творчість новою та актуальною, але мистецькі поради відкинули цю ідею.
У період із 1990 по 2000 гг. було створено кілька колективів «Лійся, пісня». Але ні автори, ні виконавці більшості шлягерів у їхньому складі не значилися. Тепер оригінальний ансамбль можна почути лише у форматі старих концертних та студійних записів.
