У розпал перебудови у країнах все радянське було модним, зокрема й у сфері популярної музики. Нехай ніхто з наших «чарівників естради» не зумів домогтися там зоряного статусу, але декому погриміти на нетривалий час вдавалося. Мабуть, найбільш успішним у цьому плані виявився гурт під назвою «Парк Горького», або як його називали за горбом Gorky Park.
"Парк Горького" - посланці року з країни Рад
Народження групи
Цей проект задумав і вдало «перевернув» одного з найвідоміших в СРСР музикантів і продюсерів Стаса Наміна, які тоді починали. Він здогадався скористатися моментом політичного «потепління» на міжнародній арені та розвинути у західному напрямку експортний варіант радянського хард-н-хеві.
До честі легендарного учасника ансамблю «Квіти» для здійснення цієї мети він вибрав справді сильних музикантів, які встигли пограти та набратися майстерності у багатьох солідних колективах.
Фронтмен, вокаліст Микола Носков та соло-гітарист Олексій Бєлов до гурту «Парк Горького» на початку 1980-х років співпрацювали з композитором Давидом Тухмановим. Результатом їхньої діяльності стала рок-група «Москва» та культовий альбом «НЛО».
Басист Олександр Міньков (згодом Маршал) деякий час музикував у групі "Аракс".
Гітарист Ян Яненков кілька років перебував у групі Стаса Наміна.
Ударник Олександр Львів стояв біля джерел відомого гурту «Арія».
Репетирувати почали навесні 1987 року в студії Наміна, яка розташовувалась у Парку культури та відпочинку імені Горького. З назвою недовго думали та назвали новий колектив на честь місця, де збиралися на репетиції.
Пісні складали англійською, а восени вирушили давати концерти.
Після спільного виступу з німцями із групи Scorpions на радянських глем-металістів звернули увагу деякі західні продюсери. Через рік і за сприяння Джона Бон Джові було підписано контракт із фірмою Polygram.
Заплановано-несподіваний успіх гурту Парк Горького
На старті 1989 року хлопці почали записувати дебютний альбом, і до серпня він уже був готовий. Для його рекламної підтримки в Нью-Йорку зняли непоганий відеоряд на пісні My Generation (кавер-версія The Who) та Bang. Остання композиція потрапила до чарту MTV і протрималася в ньому 2 місяці, діставшись третьої позиції хіт-параду. Сама платівка закріпилася на 80-й позиції у Billboard 200.
Серед вищезгаданих на диску перлів варто відзначити композицію Peace in Our Time — подарунок московським друзям від музикантів із уславленого гурту Bon Jovi. Вплив американських товаришів тут відчувався неозброєним слухом.
На хвилі визнання гурт «Парк Горького» поїхав на гастролі Америкою, зазирнувши на батьківщину, щоб взяти участь у московському міжнародному фестивалі в СК «Лужники» («Рок проти наркотиків»). На сцену хлопці виходили в нарядах «а ля рюс», із балалайкоподібними гітарами, розмахували на сцені прапорами СРСР та США.
У 1990 році гурт провів велике турне по Штатах, виступи транслювали музичні канали американського телебачення.
Через рік група «Парк Горького» здобула скандинавську премію «Греммі» як найкраща міжнародна команда. Тоді ж були гастролі Данією, Швецією, Норвегією, а також Німеччиною.
Все, здавалося, складалося непогано, проте всередині колективу почалися неабиякі сварки. По-перше, група пішла з-під опіки Наміна, по-друге, Носков вирішив повернутися до Росії, а решта учасників захотіла залишитися в США.
другий альбом
Після розставання з Носковим вакантне місце вокаліста зайняв Сашко Міньков-Маршал, який встигав співати і на басу грати. Група розпочала запис другої платівки під кодовою назвою Gorky Park II. Згодом її перейменували на Moscow Calling.
У студії разом із основними «бойовими одиницями» з'являлися деякі знамениті гості, наприклад: Річард Маркс, Стів Люкатер, Стів Ферріс, Двізіл Заппа та ін.
Прем'єра альбому відбулася 1992 року і Америку не вразила. Проте його неймовірно полюбили данці — там він завоював статус платинового. У Росії роботу прийняли стримано, багато експертів і прості шанувальники говорили, що Маршал співає не гірше за Носкова.
Відносний успіх групи Moscow Сalling надав можливість групі здобути фінансову незалежність. Хлопці облаштували власну студію у Лос-Анджелесі та почали працювати на своє задоволення, без нагляду «дорослих».
Альбоми Stare та Protivofazza
Відносна свобода творчості та матеріальна забезпеченість не дали групі очікуваних дивідендів. Колишня і так скромна популярність поступово знижувалася.
Відразу після гастролей Росією 1994 року квартет працював над створенням третьої платівки. Спочатку альбом збиралися назвати Facerevers («Обличчя навиворіт»), але пізніше обрали Stare («Погляд») за назвою найпершої пісні на ньому.
Зі запрошених гостей тут були: Алан Холдсворт, Рон Пауелл, Російський національний симфонічний оркестр. Крім того, до складу увійшов органіст Микола Кузьміних.
Реліз з'явився у продажу 1996 року, а за цією подією почалися нові гастролі просторами вітчизни. У той же період студією Moroz Records була випущена збірка найкращих пісень.
Через два роки хлопці анонсували четвертий та останній студійний альбом Protivofazza. До нього увійшов матеріал, який відбракували під час створення Stare. Як наслідок, альбом вийшов неоднозначним у музичному плані, і публіка до нього поставилася прохолодно.
В Америці музикантів більше нічого не тримало, і вони вирішили повернутися на батьківщину. У планах групи був запис концертного альбому, причому малося на увазі включення до нього кількох пісень російською мовою. Але всьому цьому здійснитися не судилося.
Розпад групи
Наприкінці 1998 року заради сольної творчості гурт покинув Олександр Маршал, а потім Яненков та Львів. Залишившись фактично на самоті, Олексій Бєлов набрав новий склад, але це вже було схоже на агонію.
2001 року офіційно було оголошено про розпад ансамблю.
Після цього хлопці возз'єднувалися на разові виступи, але щось серйозне вже не замахувалися…
