Стиль творчості колективу Everything but the Girl, чий пік популярності був у 1990-ті роки минулого століття, назвати одним словом не вдасться. Талановиті музиканти не обмежували себе рамками. У їх композиціях можна почути джазові, фатальні та електронні мотиви.
Критики зараховували їх звук до інді-року та поп-руху. Кожен новий альбом колективу відрізнявся за своїм складом та наповненням, відкриваючи для шанувальників гурту нові грані та розширюючи межі усвідомлених музичних горизонтів.
Початок історії гурту Everything but the Girl
Зірки почали сходитися тоді, коли майбутній дует в особі Трейсі Торн та Бен Уотт практично одночасно вирішили вступити до Univesity of Hull. Бена цікавила філософія, а Трейсі обрала англійську літературу.
Обидва мали незначний успіх у музичному плані. Трейсі брала участь у жіночому колективі, який грає в жанрі пост-панк, Marine Girls. Він встиг випустити повноцінний альбом і розійтися через розчарування у вибраному напрямі.
Бен також випустив сольний альбом завдяки лейблу Cherry Red. Знайомство майбутніх партнерів відбулося восени у барі при університеті. Довгий розмова виявив як схожість характерів і устремлінь, а й однакові смаки музикою. У 1982 році з'явився колектив, який хлопці назвали, дивлячись на рекламне оголошення одного з магазинів, Everything but the Girl.
Першим спільним записом стала композиція Night and Day, яка не мала великої популярності. Але вона вже була помічена критиками і навіть деякий час її транслювали на місцевих радіостанціях. Завдяки наступним трекам про колектив говорили як про нову хвилю «легкої» музики, що не сподобалося музикантам. Вони бачили у своїх треках енергію та натиск.
У 1984 році вийшов перший студійний альбом Eden, в якому найбільш виразно чути нотки джазу та боса-нови. На той час збільшилася популярність таких гуртів, як Sade та Simply Red. Потім відбувся гастрольний тур, який іноді перетинається з цими групами, який дозволив здобути першу «хвилю» популярності.
Учасники колективу приділяли ще більше творчості часу. І цілком закономірно постало питання — продовжувати навчання чи вибрати музичну кар'єру. На щастя шанувальників музиканти обрали останній варіант.
Дорога до слави
Друга студійна робота Love Not Money вийшла в 1985 році, яка відрізнялася більш рок-н-рольним звучанням. На підтримку обох пластинок, що вийшли, колектив вирушив у масштабний гастрольний тур. Якщо спочатку значна кількість концертів важко давалася хлопцям, то поступово вони навіть почали отримувати від процесу задоволення.
Колектив встиг побувати на майданчиках Європи, Америки, навіть дав один виступ у Москві. Воно було зірвано через погану погоду та недостатню підготовку організаторів.
1986 року під час підготовки до випуску нового альбому колектив вирішив змінити звучання. Трейсі захопилася Голлівудом 1950-х років. А Бен, підтримуючи подругу, вирішив включити до аранжування оркестрові секції.
Підсумком експериментів стала робота Baby the Stars Shine Bright, відзначена критиками як новий рівень свободи в музичному вираженні. Хлопці досягли бажаного — дивувати своїх шанувальників новим звучанням та стилем.
Експерименти в музиці Everything but the Girl
На початку 1897 року музиканти придбали нові музичні інструменти. Бен, який ще більше звертає увагу на електронне звучання, купив синтезатор та експериментував. Трейсі була більш консервативною і, як і раніше, награвала нові композиції на простій акустичній гітарі. Так став формуватися новий етап у творчості колективу, на стику сучасної електроніки та класичної гітарної партії.
Перша версія нового альбому Idlewind не сподобалася звукозаписній компанії, яка назвала роботу «нудною та надто спокійною». Після того, як Бен трохи змінив темп і ритміку, платівка була випущена. Але значного комерційного успіху не набула. Ситуація змінилася, коли дует вирішив зробити кавер-версію на одну із композицій Рода Стюарта. Трек I Don't Wanna Talk About It зайняв 3 позицію в національному чарті і став хітом. Завдяки йому група набула довгоочікуваної популярності.
На початку 1990-х років пристрасті публіки у виборі музичних напрямів почали різко змінюватись. У моду увійшли клубні течії, де треки були наповнені особливим змістом. Нова студійна робота колективу Language of Life (1991) була "провальною". На концертах виявлялося ще менше шанувальників, часто виступи були у напівпорожніх залах.
Чорна смуга
У засмучених почуттях група намагалася створити щось нове, але поступово у хлопців виникала апатія. Контрактні зобов'язання змушували записати ще один повноцінний альбом Worldwide, який вийшов восени 1991 року. Однак усі треки були створені «без душі», лише технічно, «для галочки». Ще однією сумною новиною стало різке погіршення здоров'я Бена, який отримав ускладнення після гострого нападу астми.
У 1992 році після тривалого курсу реабілітації, переосмисливши смакові уподобання, Бен і Трейсі вирішили відкинути вимоги лейблів. Їм хотілося більше висловлювання своїх почуттів і прагнень, ніж дотримання підступних «вигинів» і віянь примхливої моди. Підсумком довгих роздумів став альбом «Acoustic», який з'явився під час гастрольних виступів у невеликих британських пабах.
У 1993 році колектив випустив платівку Home Movies, де були найцікавіші треки з попередніх альбомів. Потім був період співпраці із колективом Massive Attack. Його результатом став вихід альбому Amplified Heart, який вийшов у 1994 році. Нове рокове звучання отримало хвалебні відгуки, визнання шанувальників, знову звівши популярність колективу на належний рівень.
Новий рівень
1999 ознаменований появою платівки Temperamental, в якій переважали трип-хопові танцювальні треки. Нове звучання довело правильність обраного шляху. Проте сімейні обставини змусили учасників дуету тимчасово відмовитись від гастролей. Трейсі та Бен нарешті вирішили узаконити стосунки, і у них народилися дві чарівні дівчинки-близнючки.
Бен, захопившись електронікою, став затребуваним діджеєм. А Трейсі зосередилася на вихованні дочок. У наступні роки група Everything but the Girl випустила кілька збірок з реміксами композицій, які досягли непоганих показників в американських та британських рейтингах електронної музики.
