Duke Ellington – культова особистість XX століття. Джазовий композитор, аранжувальник та піаніст подарував музичному світу безліч безсмертних хітів.
Еллінгтон був упевнений у тому, що музика – це те, що допомагає відволікти від суєти та поганого настрою. Найкраще покращує настрій саме бадьора ритмічна музика, зокрема джаз. Не дивно, що композиції Дюка Еллінгтона і сьогодні користуються популярністю.
Дитинство та юність Едварда Кеннеді
Едвард Кеннеді (справжнє ім'я співака) народився у самому серці Сполучених Штатів Америки – Вашингтоні. Ця подія сталася 29 квітня 1899 року. Едварду пощастило, оскільки він народився в родині дворецького Білого дому Джеймса Едварда Еллінгтона та його дружини Дейзі Кеннеді Еллінгтон. Завдяки посаді батька хлопчик ріс у забезпеченій родині. Він був обгороджений від усіх проблем, які супроводжували на той час темношкірих людей.
У дитинстві мама активно розвивала свого сина. Вона навчила грати його на клавішних інструментах, чим допомогла прищепити Едвардові любов до музики. У 9 років Кеннеді молодший почав займатися з дипломованим фахівцем.
Незабаром хлопець почав писати власні твори. 1914 року він написав композицію Soda Fontain Rag. Вже тоді можна було помітити, що Едвард не чужа танцювальна музика.
Потім на нього чекала спеціалізована художня школа. Едвард із радістю згадував про цей період — йому подобалася творча атмосфера у класі. Після закінчення навчання він влаштувався працювати художником плакатів.
Перша робота принесла хлопцеві непогані гроші, але головне, що створення плакатів дуже подобався йому. Едвардові Кеннеді регулярно довіряли замовлення, які надходили від держадміністрації. Але незабаром він усвідомив, що музика найбільше цікавить його. Внаслідок довгих роздумів Едвард покинув мистецтво, відмовившись навіть з посади в інституті Пратта.
З 1917 року Едвард з головою поринув у світ музики. Кеннеді заробляв життя грою на фортепіано, паралельно навчаючись нюансам майстерності у професійних столичних музикантів.
Творчий шлях Дюка Еллінгтона
Вже 1919 року Едвард створив свій перший музичний колектив. Крім Кеннеді, до складу нової групи увійшли:
- саксофоніст Отто Хардвік;
- барабанщик Сонні Грір;
- Артур Вотсол.
Незабаром молодим музикантам усміхнулася удача. Їхній виступ почув власник нью-йоркського бару, який приїхав до столиці у справах. Він був вражений виступом гурту. Після концерту власник бару запропонував хлопцям укласти контракт. Умови контракту свідчили, що музиканти мають виступати на майданчику бару за певний гонорар. Команда Кеннеді погодилася. Незабаром вони у повному складі виступали в барі «Беррон» як квартет «Вашингтонці».
Нарешті про музикантів заговорили. Тепер коли аудиторія групи розширилася, вони почали виступати і на інших майданчиках. Наприклад, група часто приходила до «Клубу Голлівуду», розташованого на Таймс-сквер. Майже всі отримані гроші Кеннеді витрачав на навчання. Він брав уроки гри на фортепіано у місцевих музичних гуру.
Переломний момент у кар'єрі
Успіх квартету дозволив музикантам познайомитись із впливовими людьми. Гаманець Кеннеді поповнився купюрами. Тепер молодий музикант одягався яскравіше та стильніше. Учасники групи дали йому прізвисько Дюк (у перекладі означає герцог).
У 1920-х років Едвард познайомився з Ірвіном Міллсом. Трохи згодом він став менеджером музиканта. Саме Ірвін запропонував Кеннеді змінити творчий напрямок та взяти творчий псевдонім. Крім того, Міллс порадив Едварду забути про назву «Вашингтонці» та виступати під назвою «Дюк Еллінгтон та його оркестр».
У 1927 році Кеннеді та його команда переїхали до нью-йоркського джазового клубу Cotton Club. Для цього періоду характерна старанна робота над репертуаром колективу. Незабаром музиканти випустили пісні Creole Love Call, Blackand Tan Fantasy та The Mooche.
Наприкінці 1920-х років гурт «Дюк Еллінгтон та його оркестр» виступав на майданчику музичного театру Флоренца Зігфельда. Потім на звукозаписній студії RCA Records було записано культову музичну композицію Mood Indigo. Інші пісні колективу часто лунали радіостанціями країни.
Через кілька років група вирушила до першого гастрольного туру джазового ансамблю Еллінгтона. У 1932 році Дюк та його команда виступили на майданчику Колумбійського університету.
Пік популярності Дюка Еллінгтона
Музичні критики вважають, що початок 1930-х — пік музичної кар'єри Дюка Еллінгтона. Саме в цей період музикант випустив композиції It Don't Mean a Thing та Star-Crossed Lovers.
Критики кажуть, що Дюк Еллінгтон став «батьком» жанру свінг, написавши в 1933 пісні Stormy Weather і Sophisticated Lady. Кеннеді вдалось створити унікальне звучання, знаючи індивідуальні особливості музикантів. Дюк особливо виділяв саксофоніста Джонні Ходжеса, трубача Френка Дженкінса та тромбоніста Хуана Тізола.
У тому ж 1933 Дюк разом зі своєю командою вирушили в перше європейське турне. Це була незабутня подія у житті музикантів. Колектив виступив у популярній лондонській концертній залі «Палладіум».
Після європейського туру музиканти не мали наміру відпочивати. Те, що їх вітали майже в кожній європейській країні, надихнуло продовжити тур.
Цього разу вони виступали у Південній, а потім Північній Америці. Після закінчення туру Еллінгтон презентував трек, який миттєво став хітом. Йдеться про музичну композицію Caravan. Після виходу пісні Дюк став визнаним американським композитором.
Творча криза
Незабаром у Дюка сталася особиста трагедія. Справа в тому, що у 1935 році з життя пішла його мама. Музикант важко переживав втрату найближчої людини. Його затягнула депресія. Настала «ера» так званої творчої кризи.
Тільки музика змогла повернути Кеннеді до звичного життя. Музикант написав композицію Reminisсing in Tempo, яка серйозно відрізнялася від усього, що він писав раніше.
1936 року Дюк вперше написав музичну композицію для фільму. Він написав пісню для фільму режисера Сема Вуда з гумористами братами Маркс у головних ролях. Через кілька років він підробляв диригентом симфонічного філармонічного оркестру, який виступав у готелі «Сен-Реджіс».
У 1939 році до команди Дюка Еллінгтона потрапили нові музиканти. Йдеться про тенора-саксофоніста Бена Вебстера і контрабасиста Джимма Бентона. Прихід музикантів лише покращив звучання композицій. Це надихнуло Дюка вирушити до чергового європейського туру. Незабаром талант та пісні Кеннеді були визнані на найвищому рівні. Старання Дюка оцінили Леопольд Стоковський та російський композитор Ігор Стравінський.
Діяльність Duke Ellington у воєнний період
Потім музикант написав композиції для кінофільму «Хатина у хмарах». 1942 року Дюк Еллінгтон зібрав повний зал «Карнегі-хол». Усі зароблені від виступу гроші він передав на підтримку СРСР у період Другої світової війни.
Коли Друга світова війна закінчилася, інтерес людей до музики, зокрема джазу, почав знижуватися. Люди були занурені в депресію, і, очевидно, єдине, що їх хвилювало, — матеріальне становище.
Дюк та його команда ще деякий час трималися на плаву. Але потім матеріальне становище Кеннеді погіршилося і він не міг оплачувати виступи музикантів. Колектив перестав існувати. Еллінгтон знайшов собі додатковий заробіток. Він почав писати музику до фільмів.
Все ж таки музикант не залишав надію повернутися в джаз. І він зробив це у 1956 році неймовірно феєрично та ефектно. Музикант виступив на жанровому фестивалі у Ньюпорті. За участю аранжувальника Вільяма Стрейхорна та нових виконавців Еллінгтон порадував меломанів такими композиціями, як Lady Mac та Half the Fun. Цікаво, що пісні були засновані на творах Шекспіра.
А ось 1960-ті роки відкрили музикантові новий подих. Цей період став другим піком популярності у кар'єрі Дюка. Музиканта нагородили 11 преміями "Греммі" поспіль.
Наприкінці 1960-х років Еллінгтон нагородили орденом свободи. Нагороду музикантові вручив сам президент Сполучених Штатів Америки Річард Ніксон. Через три роки нагороду Дюку вручав уже новий президент США Ліндон Джонсон.
Duke Ellington: особисте життя
Дюк одружився у 19 років. Першою дружиною музиканта стала Една Томпсон. Дивно, але у шлюбі з цією жінкою Еллінгтон прожив до кінця своїх днів. Пара виховувала сина Мерсера, який народився 1919 року.
Смерть Дюка Еллінгтона
Музикант вперше відчув нездужання, коли працював над піснею до фільму «Обмін розумів». Перші симптоми не викликали у Дюка якогось серйозного занепокоєння.
1973 року знаменитості поставили невтішний діагноз — рак легенів. Через рік у Дюка з'явилася пневмонія і його стан значно погіршився.
24 травня 1974 року Дюка Еллінгтона не стало. Знаменитого музиканта поховали через три дні на найстарішому нью-йоркському цвинтарі «Вудлон», розташованому в Бронксі.
Джазмена посмертно нагородили Пулітцерівською премією. 1976 року було створено Центр його імені. У приміщенні можна побачити багато фотографій, на яких відображено музиканта.
