Creedence Clearwater Revival — один із найпримітніших американських гуртів, без якого неможливо уявити розвиток сучасної популярної музики.
Її внесок відзначається музичними експертами, вона палко улюблена шанувальниками різного віку. Не будучи вишуканими віртуозами, хлопці створили геніальні твори, що мають особливу енергію, драйв і мелодійність.
Через їхню творчість пройшла червоною ниткою тема про долю простих людей з американського Півдня. У текстах група неодноразово порушувала соціальні та політичні проблеми. Музика разом із чудовим співом Джона Фогерті по-справжньому заворожувала слухачів і водночас заводила.
За 5 років існування гурт встиг випустити 7 студійних альбомів. Усього було продано понад 120 млн копій. Дотепер записи колективу щороку розходяться в середньому двомільйонним тиражем.
У 1993 році групу ввели до «Зали слави рок-н-ролу».
Початок славної історії Кріденс кліеруотер переривав
Ще наприкінці 1950-х років троє шкільних приятелів з Ель-Серріто (передмістя Сан-Франциско) - Джон Фогерті, Дуг Кліффорд та Стю Кук створили групу The Blue Velvets. Хлопці скромно підробляли виступами на місцевих ярмарках, вечірках та на звукозаписних студіях як акомпаніатори.
Том Фогерті, старший брат Джона, в цей же час гастролював барами у складі групи The Playboys, а пізніше — з ансамблем Spider Webb and the Insects. Іноді він допомагав на концертах гурту The Blue Velvets. Том приєднався до групи молодшого брата.
Квартет став називатися Tommy Fogerty і The Blue Velvets. Після підписання контракту із Fantasy Records вони називалися The Golliwogs (на честь героя дитячої літератури).
У The Golliwogs Джон солував на гітарі та виконував головні вокальні партії, Том виконував обов'язки ритм-гітариста. Стю Кук з фортепіано перейшов на бас, а Дуг Кліффорд був на барабанах. Ще Фогерті-молодший почав писати пісні, які невдовзі поповнили майже весь репертуар ансамблю.
На жаль (можливо, на щастя), жоден із синглів молодого колективу успіху не знайшов…
Перерва у творчості Creedence Clearwater Revival
У 1966 році Джон Фогерті та Дуг Кліффорд вирушили служити в армію, і півроку гурт без них не виступав.
Коли гурт возз'єднався, ними вирішив зайнятися бізнесмен Сол Зенц, який купив Fantasy.
Спочатку квартет змінив назву. Було розглянуто безліч варіантів, доки не винайшли багатоповерхову словесну конструкцію з Creedence (від імені подруги Тома Фогерті) та Clearwater, а також Revival.
Було підписано 7-річний контракт із Fantasy. Здавалося б, він був стандартним на той час. Але виявився кабальним для музикантів щодо фінансів. До того ж за допомогою юридичних хитрощів групою можна було маніпулювати та звільняти з незначного приводу.
Спочатку хлопці прогриміли із синглом Suzie Q (пісня 1957 авторства Дейла Хокінса), а пізніше випустили дебютний альбом. Робота презентована в 1968 році і відразу завоювала популярність на багатьох американських радіостанціях, що відтворювали багато номерів із платівки, особливо I Put A Spell On You і Susie Q.
Для закріплення успіху гурт вирушив у турне США і отримав хвалебні рецензії музичної преси.
Альбом гурту Creedence Clearwater Revival: Bayou Country
Не бажаючи спочивати на лаврах, колектив розпочав підготовку запису другого альбому.
Літо та осінь 1968 року гурт провів у репетиціях, постійно закріплюючи студійні тренувальні вправи концертною практикою на сцені. Написанням пісень та продюсуванням займався невгамовний Джон Фогерті. І в нього це виходило чудово.
Платівка Bayou Country з'явилася на прилавках музичних магазинів на початку 1969 року. У звучанні, як і раніше, переважало поєднання блюз-року, рокабілі та ритм-енд-блюзу.
Двома головними треками стали Born On The Bayou та Proud Mary. Останній у вигляді синглу зайняв в Америці 2-у позицію у чарті. Критика та публіка прийняли роботу захоплено.
Успіх другої платівки визначив подальшу долю гурту. Вона була нарозхват у концертних промоутерів та брала участь на найбільших фестивалях. Групу запросили на Вудсток як хедлайнери заходу.
Але через те, що Grateful Dead затримали свій виступ до півночі, то для гурту випало жереб виступати вночі, коли більшість глядачів уже спали… музики» не отримала.
Грін-Рівер
Popулярність трохи змінила спосіб життя хлопців: вони продовжували скромно проживати в Ель-Серріто, дорожили сімейними стосунками. Також ретельно працювали у студії, переобладнаній із приміщення промислового підприємства.
Навесні 1969 року гурт розпочав роботу над третім альбомом Green River. Він коштував ансамблю 2 тис. $, і над ним працювали менше тижня. Проте оперативність створення як музичного продукту не позначилася.
У текстах пісень переважав настрій жалю за втраченим безтурботним дитинством та витівками юності. Джон Фогерті пізніше зізнався у тому, що «Зелена річка» залишається його найулюбленішим альбомом із репертуару гурту.
Наступна платівка була твір від імені вигаданого бенду Willy & the Poor Boys.
Основу проекту складали кілька блюзових стандартів та пісні на гострополітичні теми — про армію, про війну у В'єтнамі, про внутрішню політику США, про долю покоління. Робота отримала 5 зірок від рецензента Rolling Stone та золотий статус, а команда – звання «Кращий американський гурт року».
Наприкінці 1960-х років група Creedence Clearwater Revival могла змагатися з The Beatles, The Rolling Stones, Led Zeppelin.
П'ятий альбом Cosmo's Factory (на честь студії в Берклі) готувався поспішно, але вийшов чудовим, можливо, найкращим у кар'єрі.
Він став найкомерційніше успішним. Його випустили у середині 1970 року тримільйонним тиражем. Згодом він став чотири рази «платиновим».
Критики відзначали збагачену звукову палітру на диску, цікаві аранжування із запровадженням клавішних інструментів, слайд-гітари, саксофону.
Успіх супроводжував групу з обох боків океану. Особливо публіка полюбила такі речі, як: Travelin Band і Lookin Out My Back Door. У 2003 році альбом внесли до списку "500 найкращих альбомів усіх часів" видання Rolling Stone.
«Справжній фатальний» Pendulum та Mardi Gras
Коли про Creedence Clearwater Revival заговорили як про поп-групу, Джон Фогерті вирішив підготувати рок-альбом. Вперше хлопці працювали довше, ніж звичайно, — місяць замість половини.
Майже всі пісні ретельно опрацьовували, тому твір Pendulum вийшов майже ідеальним, різноманітним у інструментальному плані.
Кількість попередніх замовлень на альбом перевищила 1 млн. Диск став платиновим ще до офіційного виходу.
У групі відбулися розбіжності. На початку 1971 року пішов Том Фогерті. Останню платівку Mardi Gras гурт записав, як тріо. Її критики назвали "найгіршою в репертуарі відомих груп". У жовтні 1972 року ансамбль розпався. У жовтні 1972 року ансамбль розпався.
