Борис Гребєнщиков – артист, якого по праву можна назвати людиною-легендою. Його музична творчість не має тимчасових рамок та умовностей. Пісні артиста завжди були популярними. Але музикант не обмежувався однією країною.
Його творчість знає весь пострадянський простір, навіть далеко за океаном шанувальники співають його пісні. А текст незмінного хіта «Місто золотого» знають напам'ять уже три покоління. За досягнення та прогресивний розвиток вітчизняної музики артист є кавалером ордена «За заслуги перед батьківщиною».
Дитинство зірки Борис Гребенщиков
Хлопчик народився 27 листопада 1953 року у місті Ленінграді, в інтелігентній родині. Його дідусь (за батьківською лінією) був начальником організації «Балтехфлот» та відомою особистістю у військових колах. Бабуся, Катерина Василівна, була домогосподаркою і до смерті прожила в сім'ї сина та невістки, активно займаючись вихованням онука Бориса. Вона чудово грала на гітарі і з ранніх років прищеплювала онуку любов до музики. У майбутньому він використовував саме бабусин стиль гри.
Батько співака обіймав посаду генерального директора на заводі Балтійського пароплавобудування. Він був людиною практичною та вольовою, але через зайнятість не приділяв синові значної уваги. Але рішення стати музикантом, напрочуд хлопчика, підтримав. Як дошкільник, Борис знайшов у дворі стару викинуту кимось гітару і приніс її до будинку. І саме тато, помітивши захоплення хлопчика, відреставрував її, покрив лаком і віддав відлагоджену річ синові.
Мати зірки – жінка романтична та витончена, вона працювала юрисконсультом у Будинку моделей. Вона шалено любила свого сина, намагалася з дитинства привчати його до добрих манер і розуміння мистецтва. Саме мати наполягла на тому, щоби хлопчика віддали до престижної ленінградської школи.
Вже з 2 класу Борис почав збирати пісні Володимира Висоцького. Хлопчик дуже зрадів, коли батьки подарували йому дефіцитний на той час магнітофон «МП-2». Батьки мали записи радянських виконавців. І юний музикант, зачинившись у своїй кімнаті, годинами насолоджувався прослуховуванням треків.
Хлопчику дуже подобалися зарубіжні рок-виконавці, їх можна було послухати лише на радіостанції Голос Америки. Але оскільки в Радянському Союзі це було складно, то хлопчик дивився спортивні передачі, де транслювали фігурне катання. Там фігуристи часто виступали під пісні закордонних виконавців і він встигав записувати все на магнітофон.
Юність артиста
Ще у початкових класах Бориса вважали відомим у школі поціновувачем музики. Вже у 5-му класі він зі сцени заспівав знамениту пісню В. Висоцького «На нейтральній смузі». Як вважає співак, ця подія стала початком його творчої кар'єри.
Якось юнак із бабусею проходив біля території дитячого табору та побачив темношкірого хлопчика з гітарою, який виконував пісню гурту The Beatles. Борис дуже хотів познайомитись із цим юним виконавцем, але потрапити до табору було практично неможливо. Тоді на допомогу прийшла вірна бабуся — вона пішла до директора табору і влаштувалася на роботу.
Після цього прилаштувала до закладу та онука. Через місяць літніх канікул Борис уже виконував півтора десятки зарубіжних хітів на гітарі того самого хлопчика. Керівництву не дуже подобалося те, що юнак своїми рокерськими піснями порушує спокій та «пропагує своїм співом ідеї капіталізму». Але піонерам дуже подобався волелюбний та безстрашний хлопець, і вони завжди його захищали. Так три роки поспіль юнак підкорював серця молодих людей у таборі своїм співом та грою на улюбленій гітарі.
Потім доля звела Бориса з юнаком Леонідом Гуніцьким. Він жив у сусідньому дворі та також захоплювався музикою. Завдяки спільним інтересам хлопці швидко порозумілися, навіть у школі намагалися створити свій музичний гурт, який був би схожий на ліверпульську четвірку. Але після школи Борис за порадою батьків вступив на престижний факультет Ленінградського університету. А Льоня, не бажаючи розлучатися з другом, пішов за ним.
Студентські роки та створення групи «Акваріум»
У роки навчання в університеті хлопець не залишив улюблену справу та продовжив за допомогою своєї музики «привносити волю до мас». Разом із Леонідом Гуницьким (на прізвисько Джордж) вони розпочали репетиції в актовій залі навчального закладу. Бо основними кумирами хлопців були зарубіжні виконавці. Боб Марлі, Марк Болан, Боб Ділан та ін, то пісні вони писали англійською мовою. Потрібно сказати, що у них виходило непогано.
Щоб бути ближче і зрозумілішим за народ, хлопці вирішили, що співати треба зрозумілою мовою — російською. Паралельно студенти працювали над створенням принципово нового музичного гурту, який би створював концептуальну музику. 1974 року в Ленінграді з'явився гурт «Акваріум». Її солістом, поетом, композитором та ідейним натхненником був Борис Гребенщиков.
Спочатку до складу групи входило чотири особи (як і у колективу The Beatles) — Борис, Леонід Гуницький, Михайло Файнштейн-Васильєв та Андрій Романов. Але через безліч розбіжностей щодо творчості в колективі залишився лише Гребенщиков, решта його покинула.
Надмірно захопившись музикою, причому частково забороненою на той час, Борис Гребенщиков залишив навчання. Якби не батьки, про диплом йому довелося б забути. Але можливість відрахування не налякала музиканта – він створив новий склад.
Незважаючи на те, що керівництво університету заборонило групі репетиції на території закладу, а всі звукозаписні студії відмовлялися працювати з колективом, хлопці не здавалися. Гурт почав збиратися на квартирах у музикантів, щоби писати нові пісні.
Заборонена творчість
Як і слід було очікувати, владі не подобався молодий і дуже активний музикант, який розбурхував свідомість слухачів. Цензура не пропускала пісні гурту «Акваріум» і виступи на великих сценах були для них закриті. Але гурту вдалося випустити альбом за альбомом. Незважаючи ні на що, альбоми розійшлися з шаленою швидкістю. А пісні гурту «Акваріум» слухали у всьому Радянському Союзі.
Свою першу офіційну участь у відомому рок-фестивалі «Ритми весни» гурт прийняв лише 1980 року. Виступ закінчився скандалом, гурт звинуватили в аморальності та пропаганді інцесту. А сталося все випадково. Через поганий звук слухачі замість слів «заміж за фіна» почули «заміж за сина». До того ж, хлопці вирішили заспівати і пісні «Герої», «Мінус тридцять» та інші, які не подобалися владі.
У середині виступу склад журі демонстративно залишив зал, а Бориса (по поверненню до рідного міста) виключили із «Комсомолу». Але це не засмутило сміливого музиканта. 1981 року він із групою завдяки підтримці Сергія Тропілло випустив перший альбом «Синій альбом».
Вершина популярності артиста Борис Гребенщиков
Після того, як творчість Гребенщикова була «офіційно визнаною», відбулися приємні події. У 1983 році він разом із гуртом «Акваріум» взяв участь у великому рок-фестивалі в Ленінграді. Співаку вдалося попрацювати з Віктором Цоєм - Він став продюсером гурту «Кіно». Наступні роки артист працював над випуском двох англомовних альбомів Radio Silence, Radio London. Йому дозволили відвідати Сполучені Штати Америки. Там він здійснив давню мрію та познайомився з Девідом Боуї и Лу Рідом.
Після перебудови творчість була зовсім іншою — почалася свобода у мисленні, музиці та текстах пісень. Музикант активно виступав із концертами на головних сценах країни. У нього були мільйони шанувальників, для яких його музика стала мотивацією та способом життя. Навіть у культовому фільмі режисера Сергія Соловйова звучала відома пісня «Місто золоте». Саме цей хіт став своєрідною візитівкою музиканта.
Творчість без гурту «Акваріум»
На початку 1990-х років артист офіційно оголосив про те, що йде з групи.Акваріумі створює своє нове дітище — колектив «ГБ-Бенд». На популярність співака це не вплинуло, він, як і раніше, збирав зали, писав нові хіти та активно гастролював за кордоном. 1998 року йому вручили премію «Тріумф» за внесок у літературу та вітчизняне мистецтво.
Наприкінці 1990-х років вийшло два нові альбоми з новою тематикою. Шанувальникам вдалося побачити музиканта з іншого боку.
У 2000-х роках Борис Гребенщиков працював ведучим на «Радіо Росії» і паралельно завдяки підтримці Шрі Чінми виступав із концертом у Лондоні у концертному залі «Альберт-хол», а потім і в Організації Об'єднаних Націй.
У 2014 році Гребенщиков презентував мюзикл «Музика срібних спиць», до якого увійшла збірка найкращих композицій.
А в останнє десятиліття артист захоплювався східною філософією та культурою. Він писав менше пісень та музики, приділяючи значний час літературній та перекладацькій діяльності. На даний момент зірка живе на три країни (Америка, Британія та Росія) і вважає себе людиною світу, не прив'язаною до одного місця.
Борис Гребенщиков: Особисте життя
Співак був тричі одружений. І всі три подружжя до заміжжя з ним були одружені з його друзями. Незважаючи на цей факт, артист з усіма перебуває у чудових стосунках.
Від першого шлюбу з Наталією Козловською артист має доньку Алісу (також артистку). Другою дружиною Бориса Гребенщикова стала Любов Шуригіна, яку він «відбив» у свого колеги групи Всеволода Гаккеля. У них народився син Гліб. Але після 9 років шлюбу жінка розлучилася з музикантом через його постійні зради.
Третя дружина, Ірина Титова, прийняла факт велелюбності чоловіка і вирішила не помічати його частих захоплень. Їй вдалося зберегти шлюб навіть після того, як одна з коханок її чоловіка Лінда Йонненберг видала книгу про романтичний зв'язок з музикантом. Ірина народила Борису доньку Василису, з ними живе і син жінки від першого шлюбу – Марк.
Сьогодні Борис Гребенщиков веде дуже активне життя. Як каже сам співак, він розривається між країнами та континентами. Останнім часом він часто відвідує Непал та Індію. Там він знаходить сакральні місця сили, черпає енергію і упорядковує думки і почуття.
Приємною несподіванкою для шанувальників зірки стала новина про те, що Гребенщиков збирається відновити виступи з гуртом «Акваріум» та дати серію концертів у містах Росії та країнах ближнього зарубіжжя.
Борис Гребінників зараз
Ще у 2018 році БГ поділився з шанувальниками інформацією про те, що він активно працює над створенням нового лонгплею. Зібрати кошти для запису платівки музикантові допомагали «фани».
Влітку 2020 року відбулася презентація платівки, яка отримала назву "Знак вогню". Платівку очолило 13 треків. Робота над «Знаком вогню» велася не лише на території рідної країни, а й у Каліфорнії, Лондоні та Ізраїлі.
