Antonín Dvořák — один із найяскравіших чеських композиторів, який творив у жанрі романтизму. У своїх творах йому вміло вдавалося поєднувати лейтмотиви, які називають класичним, а також традиційні особливості національної музики. Він не обмежувався одним жанром, і вважав за краще постійно експериментувати з музикою.
Дитячі роки
Геніальний композитор народився 8 вересня 1841 року в провінційному селі, яке розташовувалося неподалік замку Нелагозевес. Обидва батьки були чехами. Вони цінували національні традиції своєї країни.
Глава сімейства тримав невеликий шинок, а крім усього іншого працював м'ясником. Цікаво, що це не завадило йому навчитися грати на кількох музичних інструментах. Пізніше він долучив до музики ще й сина.
Антонін ріс слухняним і поступливим хлопчиком. Він завжди прагнув допомагати батькам у розвитку сімейної справи. Однак його душа тяжіла до музики. Коли хлопчик пішов до 1 класу, батьки посприяли ще й тому, щоб він опанував азами музичної грамоти.
Музичною освітою Антоніна займався Йозеф Шпіц. Лише кілька років вистачило для того, щоб хлопчик опанував гру на скрипці. Пізніше він радуватиме своєю майстерною грою відвідувачів батьківського шинку. Іноді він брав участь у організації святкових церковних заходів.
Юність маестро Antonín Dvořák
Після закінчення школи він був направлений до містечка Злониці. Глава сімейства хотів, щоб син пішов його стопами, і звелів навчитися професії м'ясника. Під час навчання Антонін жив у рідного дядька. Він направив хлопчика до школи, де той навчився німецької мови. Дворжаку поталанило, оскільки Кантор Антонін Леман виявився педагогом його класу. Професійним поглядом він оцінив хлопчика, а потім навчив його грати на органі та фортепіано.
Він не відступав від музики та навчання. Незабаром йому вдалося отримати документ для роботи як підмайстер. Цікаво, що на той момент все сімейство перебралося на постійне місце проживання у Злониці. Самого Антоніна направили продовжити вчитися до Кам'янця. Після, йому посміхнувся успіх. Він став учнем органної школи Празі.
Незабаром він отримав посаду органіста у костелі. Нова робота надихнула його на вивчення робіт уславлених композиторів. Тоді ж до нього прийшла думка про те, що він і сам міг би розвинути композиторський талант.
Творчий шлях та музика композитора Antonín Dvořák
Після навчання у навчальному закладі він вирішив не залишати Прагу. Він обійняв посаду альтиста в капелі Карела Комзака, а за 10 років – музиканта в оркестрі «Тимчасового театру». Йому випала честь представити публіці низку геніальних композицій Ліста, Вагнера, Берліоза та Глінки.
Незабаром він спалахнув бажанням створити оперу, а тому звільнився з театру. Він багато часу приділив створенню твору «Король і кутник». Презентація опери відбулася 1874 року.
Робота композитора-початківця була тепло зустрінута публікою. На Антоніна обрушилася довгоочікувана популярність. На хвилі успіху він презентує низку інших, не менш успішних опер. Йдеться про композиції: «Ванда», «Упертості», «Хитрий селянин».
Емоційний підйом змінила туга. Настав час, коли Дворжаку було не до творчості. Справа в тому, що в цей період померло троє дітей. Весь трагізм ситуації він переливав у свої композиції. Вони були наповнені гіркотою та смутком.
Popулярність композитора Antonín Dvořák
Тільки до 1878 йому вдалося впоратися з важкою втратою. Дружина подарувала йому дитину. Саме завдяки цій події, Дворжаку вдалося налаштуватися та змінити підхід до створення нових творів.
У цей час один із музичних видавців замовляє у композитора збірку п'єс «Слов'янські танці». Після публікації роботи музичні критики буквально аплодували маестро стоячи. Шанувальники скуповували ноти, а від видавництва надійшли нові замовлення.
Він опинився на вершині популярності. Про нього писали в газетах, що сприяло тому, що концерт, що відбувся у цей період, пройшов у повній залі. Антоніна не хотіли відпускати зі сцени.
Тоді ж його обрали членом об’єднання «Умілецька бесіда». Незабаром він очолив напрям цього союзу. Маестро почав виступати у ролі журі на престижних музичних конкурсах. У цей час практично жоден концерт не обходився без його геніальних творів. Ним захоплювалися. Його обожнювали.
1901 року відбулася ще одна знакова подія. Маестро презентував шанувальникам своєї творчості оперу «Русалка». На сьогоднішній день ця робота вважається чи не найголовнішим надбанням композитора.
У цей час здоров'я музиканта почало погіршуватися. Він не міг сконцентрувати увагу на складанні композицій. Останньою роботою Антоніна виявилася "Арміда".
Подробиці особистого життя композитора
1873 року композитор узаконив стосунки з жінкою на ім'я Ганна Чермакова. У неї був прекрасний родовід. Анна була дочкою знатного ювеліра.
Особисте життя маестро складалося дуже вдало. Єдиний аспект полягав у тому, що Антонін довго не міг налагодити матеріальне становище. У сім'ї швидко народжувалися діти, і, зрозуміло, разом із цим витрати збільшувалися.
Коли сім'я виявилася фактично на мілині, маестро був змушений подати прохання про стипендію для незаможних творчих діячів. Пізніше його викликали до державної установи, де він, на підтвердження творчої діяльності, зіграв кілька мелодій.
В кінцевому результаті йому видали допомогу, і вона виявилася дуже доречною, оскільки в цей період один за одним вмирали діти. Добре, що з часом фінансове становище сім'ї налагодилося, і вони могли дозволити собі нормальне існування.
Цікаві факти про маестро
- Він був скромний і побожний. Його розслаблювали прогулянки природою. Гарні місця надихали маестро на створення нових творів.
- «Дворжак» – найпоширеніше прізвище на території Чехії.
- У Празі є музей, присвячений геніальному композитору.
- Він був дуже вимогливий до своєї творчості. Наприклад, оперу «Король і кутник», він переробляв кілька разів.
- «Король і кутник» кілька разів ставилася у театрах Праги, а ось в інших театрах так і не відбулася її постановка.
Останні роки життя Antonín Dvořák
Його не стало 1 травня 1904 року. Смерть спіткала маестро через крововилив у мозок. Тіло композитора поховали у Празі. Багата спадщина Антоніна не дає публіці шансу забути про великого маестро. Сьогодні його безсмертні твори звучать не лише у театрах, а й у сучасному кінематографі.
