Україна завжди славилася чарівними мелодійними піснями та співочими талантами. Життєвий шлях народного артиста Анатолій Солов'яненко був сповнений напруженої роботи над удосконаленням голосу. Він відмовлявся від життєвих насолод, щоб у хвилини «зльоту» досягти вершини виконавської майстерності.
Артист співав у найкращих театрах світу. Маестро купався в оплесках у театрах «Ла Скала» та «Метрополітен-опера». Він був одним з небагатьох тенорів, завдяки яким світ дізнався про культуру України, красу української пісні, талановитих людей.
Дитинство та юність артиста
Анатолій Солов'яненко народився у невеликому місті Сталіно. Батьки хлопчика в молодості також захоплювалися співами та брали участь у конкурсах народної самодіяльності. Змалку Анатолію дуже подобалася народна пісня. Він виступав на всіх шкільних концертах, чудово співав дискантом.
Закінчивши школу, Анатолій вступив на гірничо-механічний факультет до Донецького політехнічного інституту. Але й тут виступав із сольними номерами у супроводі інструментального ансамблю.
1952 року Солов'яненко активно і наполегливо намагався вступити до Ленінградської консерваторії, але спроба була невдалою. Хлопець не втрачав надії та почав брати уроки у знаменитого співака, заслуженого артиста УРСР О. Коробейченка. Він закінчив інститут у 1954 році. Анатолій без особливого бажання почав працювати асистентом кафедри графіки та нарисової геометрії, продовжуючи займатися вокалом.
Анатолій Солов'яненко: Початок творчої діяльності
1962 року він вперше взяв участь у конкурсі художньої самодіяльності у Києві. Там виконав улюблені романси, зокрема Я. Степового на слова І. Франка «Розвійтесь вітром». Солов'яненко брав участь у концертній програмі під час проведення Конгресу профспілок у липні 1962 року.
Його обрали для стажування в Італії. Він півроку займався в театрі Ла Скала і брав уроки у італійського тенора Дженнардо Барра. 1962 року Анатолія запросили працювати у Київському театрі опери та балету. 22 листопада 1963 року відбулася прем'єра опери «Ріголетто», у якій Солов'яненко зіграв роль герцога Мантуанського. Співак одружився 1963 року.
Дружина Світлана була для Анатолія порадником та надійним другом протягом життя. У січні 1964 року співак знову виїхав стажуватися до Італії. І в цей же час він взяв участь у виступі трупи Великого театру в Ла Скала. Наступного року артист став переможцем конкурсу естрадної пісні "Неаполь виступає проти" в Італії. Потім Солов'яненко повернувся до Москви. І працював у Великому театрі, брав участь у гастрольних поїздках Радянським Союзом та за кордоном.
З 1965 року маестро став солістом (тенором) у Київському театрі опери та балету. Він блискуче виконав понад 20 партій у роботах, авторами яких є українські, російські та зарубіжні автори.
Всесвітня слава та популярність
Завдяки концертній діяльності у багатьох державах артист набув міжнародної слави. Особливо слухачам подобалося виконання мелодійних та душевних романсів. У 1975 році йому надали почесне звання «Народний артист СРСР». А в 1977-1978 роках. артист виступав у знаменитому театрі "Метрополітен-опера".
1980 року йому присуджено Премію імені В. Леніна. На радянські екрани вийшов фільм «Прелюдія долі» (1985), який присвячений творчості відомого співвітчизника. А 1987 року артист виступав у серії концертів у Чорнобилі. У 1990-х роках через незгоду з керівництвом залишив Київський оперний театр. Він розвивав пісенну діяльність у країнах пострадянського простору та далеко за його межами.
Неперевершений талант
Солов'яненко опанував «італійський стиль», віртуозно виконуючи тенором партії в операх Верді, Пуччіні, Доніцетті, Масканьї. Він вивчив італійську мову. Його тенор звучав настільки проникливо та лірично, що італійські слухачі визнали його переможцем у конкурсі «Неаполь проти всіх».
Український співак блискуче освоїв і французьку манеру співу. Також блискуче співав в операх французьких композиторів, зокрема Обера, Бізе, Массне. Особливо майстерно він виконав арію Надіра в опері Бізе «Шукачі перлів». У ній чудові природні дані голоси чоловіка за тембром та характером збіглися з виконавськими канонами цієї партії. Напрочуд натхненно та лірично виконав Солов'яненко знаменитий романс «У місячному світлі її побачив я…». М'який і ніжний голос співака просто летів у наповненому місячним світлом просторі.
Серед найскладніших партій його тенорового репертуару — партія Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Туга». Її співали Енріко Карузо, Беньяміно Джільї, Маріо Ланца, Леонід Собінов, Маріо Дель Монако. Для багатьох виконавців світу образ Каварадоссі був каменем спотикання у співочій кар'єрі. Але у виконанні Солов'яненка ця складна партія звучала легко, просвітлено та щиро. Дуже дорогою для артиста була партія Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм».
«У ній багато простору для голосу, — говорив Солов'яненко, — все дуже вокальне, легко співається. Тут органічно поєднуються лірика та драматизм. А скільки людяності, справді народної краси».
Солов'яненко в партії здобуває зі свого голосу світлі, неповторні барви, національну кантилену. Це вдало поєднується з романтичним настроєм героя. Все, що наполегливо шукав виконавець в українській народній пісні та українському романсі (душевність, ліричну простоту, природність, щирість почуттів) він переніс у партію Андрія. І вона засяяла новими невідомими гранями завдяки таланту співака.
Незмінна любов до українського романсу
Важливе місце у репертуарі Солов'яненка займали пісні та романси на тексти Т. Г. Шевченка. Співаку дуже подобалася пристрасна та глибока поезія Кобзаря, наповнена народним мелосом. Тому вражаюче, драматично та водночас піднесено та лірично звучали в інтерпретації Солов'яненка «Вогні горять, музика грає» чи «Чого мені важко, чого мені нудно?». Співак переконливо розкривав драматургічний задум романсів. Все підкорялося мелодії та поступово розвивало, нагнітало її. І утвердило в кульмінаційному завершенні відчуття безмежної туги та болю.
У репертуарі артиста було багато творів українського бельканто: «Чорні брови, карії очі», «Ніч яка місячна», «Дивлюся я на небо», «Повій, вітер, на Вкраїну», «Стоить гора висока» та ін. Солов'яненко виконував їх задушевно, просто і натхненно, що пов'язував його спів із творчістю світових виконавців. У артиста була спокійна, рівна кантилена, сповнена великого почуття, емоційного трепету, співзвучного з народною творчістю кобзарів.
Народна пам'ять про артиста Анатолія Солов'яненка
Народ пам'ятає своїх героїв. Анатолій Солов'яненко – один із них. Саме він активно пропагував українську пісню у світі музики.
У 1999 році знаменитий артист раптово помер. Він мав проблеми з серцем, лікування не давало позитивних результатів. Інфаркт стався тоді, коли Солов'яненко відпочивав на своїй дачі за містом. І, на жаль, лікарі не встигли довезти його до лікарні. Тисячі шанувальників прощалися із всесвітньо відомим артистом у залі Національної філармонії. Він похований у селищі Козин (під Києвом).
На честь відомого українця було названо малу планету «6755 Солов'яненка». Ім'я О. Б. Солов'яненка надано Донецькому державному академічному театру у грудні 1999 року. 31 травня 2002 року біля цього театру йому було встановлено пам'ятник. У Києві на фасаді будинку (вулиця Інститутська № 16), де він мешкав, встановлено меморіальну дошку. А біля будинку — чудова пам'ятка.
