Вокально-інструментальний ансамбль «Пісняри», як «обличчя» радянської білоруської культури, любили мешканці всіх колишніх союзних республік. Саме цей колектив, який став першопрохідником у стилі фолк-рок, із ностальгією згадує старше покоління та з цікавістю слухає у записах молоде.
Сьогодні під брендом «Пісняри» виступають зовсім інші колективи, але при згадці цієї назви пам'ять миттєво переносить тисячі людей у 1970—1980-ті роки минулого сторіччя.
Як все починалося?
Опис історії гурту «Пісняри» слід розпочати з 1963 року, коли засновник колективу Володимир Мулявін прийшов працювати до Білоруської державної філармонії. Невдовзі молодого музиканта забрали на військову службу, яку він проходив у Ансамблі пісні та танці Білоруського військового округу. Саме там Мулявін познайомився з людьми, які згодом склали кістяк групи «Пісняри»: Л. Тишко, В. Яшкіним, В. Місевичем, О. Демешком.
Після армії Мулявін працював музикантом-естрадником, але плекав мрію створити власний ансамбль, не схожий ні на які інші колективи. І 1968 року перший крок до цього було зроблено — беручи участь разом із армійськими товаришами по службі в естрадній програмі «Лявониха», Мулявін перейняв назву і назвав свій новий колектив «Лявони». Ансамбль виконував пісні різної тематики, але Володимир розумів, що потрібний свій особливий напрямок.
Перші досягнення молодого колективу
Нова назва взята також з білоруського фольклору, вона була ємною і значною, яка багато чого зобов'язувала. Конкурс виявився дуже серйозним кроком на шляху до всесоюзної популярності та загальної глядацької любові. ВІА "Пісняри" виконав пісні "Ой, рана на Івана", "Хатинь" (І. Лученок), "Ти мені навесні приснилася" (Ю. Семеняко), "Аве Марія" (В. Іванов). І глядач, і журі були вражені, проте першу премію так і не було присуджено нікому.
Фолк-рок у СРСР був напрямом абсолютно новим, як і сам ВІА, тому поставити колектив на найвищий щабель журі не наважилися. Але на популярності ансамблю цей факт ніяк не вплинув, і про групу «Пісняри» заговорив увесь СРСР. Пропозиції про концерти та гастролі «потекли рікою»…
1971 року було знято музичний телевізійний фільм «Пісняри», а влітку цього ж року ВІА брав участь у пісенному фестивалі в Сопоті. Через п'ять років гурт «Пісняри» став представником радянської студії грамзапису «Мелодія» в Каннах, справив таке враження на Сіднея Харріса, що він влаштував ансамблю гастролі в Америці, чого до цього не удостоювали жодного радянського музичного естрадного колективу.
Того ж 1976 року гурт «Пісняри» створив фольклорну оперу «Пісня про частку» за творами Янки Купали. Це був музичний спектакль з фольклорною основою, що включає не лише пісні, а й танцювальні номери і драматичні вставки. Прем'єрна вистава відбулася у Москві у ДКЗ «Росія».
Успіх першої вистави спонукав колектив на створення у 1978 році нового твору подібного жанру, створеного за мотивами віршів Купали на музику Ігоря Лученка. Нова вистава називалася «Гусляр».
Однак успіху композиції «Пісня про частку» він не повторив, і це дало колективу можливість зрозуміти, що не слід повторюватися. В. Мулявін вирішив більше не братися за «монументальні» форми та присвятити творчість естрадним пісням.
Всесоюзне визнання групи Пісняри
У 1977 році групі «Пісняри» було присуджено почесну грамоту в СРСР. П'ять музикантів колективу отримали звання заслужених артистів.
У 1980 році група створила програму, що включає 20 пісень, в 1981 вийшла програма «Веселі жебраки», а ще через рік і в 1988 - цикли пісень і романсів за творами улюбленого музикантами Янки Купали.
1987 ознаменований виходом незвичайної для групи програми «На весь голос» на вірші В. Маяковського. Мабуть, такий вибір був викликаний віяннями на той час, коли руйнувалося все старе, і країна стояла на порозі глобальних змін.
100-річний ювілей класика білоруської поезії М. Богдановича у 1991 році гурт «Пісняри» відзначив програмою «Вінок» у Нью-Йоркській залі бібліотеки ООН.
25 років творчої діяльності колектив відсвяткував у 1994 році на щорічному фестивалі "Слов'янський базар" у Вітебську, показавши нову програму "Голос душі" на своєму творчому вечорі.
Групи «Пісняри» більше немає.
Після розпаду СРСР державний колектив втратив підтримку держави, якої більше не існувало. За розпорядженням білоруського міністра культури замість Мулявіна керувати групою «Пісняри» став Владислав Місевич. Ходили чутки про те, що це сталося через захоплення Мулявіна алкоголем.
Проте Володимир був ображений таким рішенням та зібрав новий молодий колектив під колишнім брендом «Пісняри». А старий потяг узяв собі назву «Білоруські пісняри». Смерть Володимира Мулявіна у 2003 році стала тяжкою втратою для колективу. Місце на його посаді зайняв Леонід Борткевич.
У наступні роки з'являлося багато ансамблів-клонів, які виконували знамениті хіти гурту "Пісняри". Тому Міністерство культури Білорусі припинило це свавілля присвоєнням бренду «Пісняри» товарного знаку.
У 2009 році з усього колишнього складу групи живі були лише троє учасників: Борткевич, Місевич та Тишко. Нині чотири естрадних колективи мають назву «Пісняри» та співають їхні пісні.
Віддані шанувальники визнають лише один із них — той, яким керує Леонід Борткевич. У 2017 році цей ансамбль відбув великий гастрольний тур у РФ, присвячений 50-річчю групи «Пісняри». А у 2018 році було знято перший за всю історію ансамблю відеокліп, в основу якого покладено «Полонез» Огінського.
Колектив нерідко запрошували до різних телепрограм та естрадних «збірників», але про колишню популярність, звичайно, немає й мови. "Зараз "Піснярів", по суті, немає ...", - З гіркотою зізнається Леонід Борткевич.
У далекому 1963 році хлопець з уральського Свердловська (нині Єкатеринбург) Володимир Мулявін приїхав до Білорусії, яка стала для нього другою батьківщиною, і присвятив їй усю свою творчість. У 2003 році розпорядженням Президента Білорусії було проведено заходи щодо увічнення пам'яті відомого музиканта.
