Василь Барвінський – український композитор, музикант, освітянин, громадський діяч. Це один із найяскравіших представників української культури 20 століття.
Він був першовідкривачем у багатьох сферах: першим в українській музиці створив цикл фортепіанних прелюдій, написав перший український секстет, почав працювати над фортепіанним концертом та написав українську рапсодію.
Василь Барвінський: Дитячі та юнацькі роки
Дата народження Василя Барвінського – 20 лютого 1888 року. Він народився у Тернополі (тоді Австро-Угорщина). Про дитячі роки Василя відомо дуже мало.
Батьки Барвінського мали безпосереднє відношення до творчості. Глава сімейства працював учителем гімназії та семінарії, мама – учитель музики, керівник хору тернопільської спільноти «Боян».
З дитинства його оточувала музика та правильне виховання. Інтелігентні батьки зробили все для того, щоб син ріс освіченою дитиною. По музичну освіту Василь пішов у Львівську консерваторію. Він потрапив під керівництво талановитих викладачів – Кароля Мікулі та Вілема Курца.
1906 року він подав документи до Львівського університету, обравши для себе юридичний факультет, але вже через рік Василь подався до Праги, де продовжив здобувати музичну освіту. Василь навчався на філософському факультеті Карлового університету. Йому пощастило слухати лекції талановитих музикантів та композиторів під керівництвом Вітезслава Новака.
У цей час у нього відкрилися композиторські здібності. За рік репертуар поповнився дебютною музичною композицією «Українська рапсодія». Приблизно у цей період він працює над фортепіанним секстетом. Маестро присвятив твір талановитому українському музикантові та композитору М. Лисенку. Тоді ж він презентував ще й низку фортепіанних п'єс.
У 1915 році він прийняв рішення повернутися на територію Львова. Василь обійняв посади керівника спільноти "Боян". Він продовжував писати композиції та гастролювати країною.
Понад 14 років він присвятив розвиткові Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові. У навчальному закладі Василь обійняв посаду директора та професора. Пізніше він працював на тих самих посадах, але вже у Львівській консерваторії.
Василь упродовж усього життя був активним громадським діячем. Наприкінці 30-х років минулого століття він обійняв посаду Народних Зборів Західної України.
У цей період він склав збірку творів до виконання на фортепіано. Тоді ж з'явилася ще одна збірка – колядок та щедрівок. У середині 30-х років він видав кантату "Наша пісня, наша туга".
Арешт Василя Барвінського
З 1941 по 1944 він перебував в евакуації. Це був не найлегший час для Барвінського. Він майже писав нові музичні твори.
Після війни і до заходу 40-х років він зробив низку композицій переважно вокального жанру. Для Василя, як для творчої людини, важливо було доносити людям правду. Деякі розуміли його твори двозначно.
У 48-му році минулого століття Василя Барвінського та його дружину заарештували. Перебуваючи у місцях позбавлення волі, він перебуває під психологічним тиском. Особливий цинізм знущань над маестром полягає ще й у тому, що в ГУЛАГу він «добровільно» підписує угоду на те, щоб його музичні твори знищили.
Його ув'язнили «за державну зраду» як «німецьких агентів». Він 10 років провів у мордівських таборах. Музичні твори маестро енкаведисти спалили у дворі Львівської консерваторії. Коли після звільнення Василь дізнався, що саме сталося з його роботами, він сказав, що тепер композитор без нот.
Василь у пам'яті намагався відновити хоча б деякі композиції. На щастя, копію його творів зберегли учні, яким вдалося втекти за кордон.
У 60-х років Верховний Суд скасував вирок Барвінського. Проте було вже пізно, оскільки композитор помер раніше, ніж дізнався, що його виправдали.
Подробиці особистого життя композитора
Василя завжди приваблювали творчі дівчата. Вибір він віддав скромній піаністці Наталі Пулюй (Барвінській). Вона підтримувала чоловіка. Наталія з рівною поставою ухвалила вирок про ув'язнення їхньої родини під вартою. Вона остаточно залишалася вірна дружину.
Василь Барвінський: Останні роки життя
Після того, як Василь та Наталія Барвінські відбули термін – вони повертаються додому. Родина Барвінських з радістю приймає старих друзів та музикантів. Василь продовжує давати уроки музики. Хоча офіційно йому не можна викладати та складати музичні твори.
Дружина композитора Наталія Іванівна приймає численних гостей. Якось у неї стався інсульт. Жінку паралізує. Через деякий час і в самого Василя трапляється мікроінсульт. Він перестав чути на ліве вухо. Popри це Барвінський продовжує відтворювати по пам'яті знищені композитори.
Його спостерігають лікарі. Медики кажуть, що у нього почалися проблеми із печінкою. На початку червня 1963-го розпочинається розпад органу. Василь практично не відчував болю, але з кожним днем сил ставало дедалі менше. Він не знав, що у нього смертельний діагноз, тому щиро дивувався, чому так багато людей відвідують його скромне житло.
9 червня 1963 року він помер. На тлі стресу та переживань у дружини стався повторний інсульт. Незабаром її не стало. Його тіло поховано на Личаківському цвинтарі у Львові.
Досі музичну спадщину композитора продовжують відновлювати, водночас заново знайомлячи шанувальників класичної музики з великим композитором, ім'я якого за радянських часів намагалися викреслити з історії.
