Павло Зібров – професійний музикант, естрадний виконавець, поет-пісняр, педагог та талановитий композитор. Сільський хлопець-контрабасист, який зумів уже у 30 років здобути звання народного артиста.
Його візитною карткою стали бархатистий голос та розкішні густі вуса.
Павло Зібров – це ціла епоха. Він уже понад 40 років на сцені, але досі залишається цікавим, затребуваним та дуже успішним у сучасному шоу-бізнесі.
Відомий ловелас, жіночий угодник і найвідданіший шанувальник прекрасної половини людства, артист очолює «Партію любителів жінок».
Його аудиторія — не лише жінки середнього віку, а й молодь. Зоряний баритон - автор десятків пісень та альбомів. Наразі виконавець веде свій волог на YouTube. Він активний відвідувач світських заходів, завжди цікавий, запальний та модний.
Феномен Павла Зіброва полягає у його щирості, природній внутрішній та зовнішній красі, а також у таланті від Бога, матері та землі української, — так про виконавця говорить поет Юрій Рибчинський.
Дитинство та юність Павла Зіброва
Павло Зібров народився 22 червня 1957 року у с. Червоне Немирівського району Вінницької області, у сім'ї робітника та вчительки. Батьки майбутнього співака зустрілися у повоєнні роки.
Батько Зіброва був десантником, двічі побував у полоні, але зміг втекти. Діставшись села, він зустрів дівчину, яка згодом стала його дружиною. Подружжя виховували двох синів – старшого Володимира (1954 р. н.) та молодшого – Павла.
У сім'ї хлопчику з дитинства прищеплювали любов до музики — мама грала на гітарі та чудово співала, батько віртуозно володів балалайкою, старший брат Володимир радував грою на баяні, а маленький Паша — на бубні та свистульці. Пізніше він освоїв і баян.
Сім'я часто влаштовувала домашній театр, для якого батько споруджував невелику сцену, а мати шила костюми. Усією сім'єю вони виступали не лише вдома, а й на всіляких святах у своєму селі.
Щоб Володимир зміг навчатись музиці, матері доводилося возити його до викладача за 30 км, до райцентру Гайсин. Павлові пощастило більше — коли настав час вступати до музичної школи, до його села приїхав учитель, у якого він брав заняття двічі на тиждень.
Перші два класи середньої школи майбутній музикант навчався у с. Червоне.
Потім мама відвезла хлопчика до Києва, де його поза конкурсом прийняли до музичної спецшколи-інтернату ім. М. Лисенка для талановитих дітей. Спочатку він навчався за класом віолончелі, а пізніше був переведений на контрабас.
Творчий шлях Павла Зіброва
Викладачі музичної школи прищеплювали майбутній зірці любов до класичної музики — Бетховена, Рахманінова, Чайковського.
Любов підлітків до Beatles і Chicago в той час була сильнішою. Вони надихнули Павла та його друзів-дев'ятикласників на створення власного вокально-інструментального ансамблю (ВІА «Явір»). Так як у школі естрада була під забороною, грати улюблену музику хлопці пішли у підвали.
До створення колективу хлопці підійшли дуже відповідально, крім стандартного складу ВІА: клавішні, гітара, барабани, було організовано ще скрипку та духові інструменти. Група виконувала лише ті твори, які писали самі учасники. Аранжування вони також робили самостійно.
Невдовзі хлопці почали виступати на танцмайданчиках. Тоді найпрестижнішою з них вважалася сцена Будинку творчості авіазаводу, і право грати там потрібно було ще отримати. Колектив легко виграв тендер, і незабаром музиканти вже «підривали» танцпол на 1000 осіб у вихідні.
Popулярність ансамблю почала зростати. Музиканти добре відомі далеко за межами Київської області, вони однаково успішно грали і на інших танцювальних майданчиках, і в піонерських таборах, і на весіллях.
1975 року група взяла участь у Республіканському конкурсі комсомольської пісні в Керчі та посіла 4-е місце. Із закінченням навчання хлопці роз'їхалися додому, колектив розпався.
Згодом Павло Зібров став студентом Харківської консерваторії. Він навчався за класом контрабаса, а у вільний від навчання час підробляв, виступаючи на весіллях та ресторанах.
Однак душа кликала його до Києва, і незабаром він перевівся до Київської консерваторії, де доля звела його з першою справжньою любов'ю та майбутньою дружиною — Тетяною. Через рік молоді люди одружилися.
Кар'єра артиста
Трудову діяльність Зібров розпочав з посади хормейстера в Інституті ядерних досліджень, очолював жіночий вокальний ансамбль на фабриці «Киянка.
Він також грав у Жовтневому палаці культури в оркестрі при танцювальному ансамблі «Горлиця». З 1979 року Зібров почав працювати ще й у Державному естрадно-симфонічному оркестрі.
Життя било ключем: вдень — лекції в консерваторії, інститут, оркестр, уночі — написання пісень та їхнє аранжування. Динамічний ритм не зміг не вплинути на сім'ю — вона, на жаль, розпалася. Від першого шлюбу Зіброва має сина Сергія.
Коли артист закінчив консерваторію (23 роки), його призвали до армії. У ній було все: і ансамбль, і самовільне звільнення, і Афганістан (1981).
Після армії він продовжив працювати в естрадно-симфонічному оркестрі. Вирішивши професійно зайнятися вокалом, Зібров брав уроки у оперного співака Віктора Миколайовича Куріна. У 30 років знову вступив до консерваторії на вокальне відділення.
Перші плоди сольної кар'єри не забарилися — Зібров став переможцем радіоконкурсу «Нові імена». Потім 4 місце на всесоюзному конкурсі «Нові імена» в Москві.
Після цього на нього чекав виступ на вечорі пам'яті Юрія Гуляєва, пізніше — концерт у Колонній залі Будинку Союзу.
Приголомшливий успіх у Москві відкрив перед Зібровим усі двері. Він почав писати пісні, які активно відтворювали на радіо. Незабаром він став солістом українського Державного естрадно-симфонічного оркестру.
З 1994 року співак керує Театром пісні Павла Зіброва. При ньому з'явився гурт «Хрещатий Яр». 1993 року Зібров отримав звання заслуженого артиста України, а 1996 року — народного артиста України.
Особисте життя артиста
1992 року Павло Зібров познайомився з майбутньою дружиною Мариною, яка тоді обіймала посаду радника з питань зовнішньоекономічних відносин. У пари народилася донька Діана. Сьогодні Марина Зіброва, а також рідний брат артиста Володимир, працюють у його театрі.
