Михайло Вербицький – справжнє надбання України. Композитор, музикант, хоровий диригент, священик, а також автор музики національного гімну України – зробив безперечний внесок у культурний розвиток своєї країни.
«Михайло Вербицький – найславетніший хоровий композитор України. Музичні твори маестро "Іже херувімі", "Отче наш", світські пісні "Дай, дівчино", "Поклін", "Де Дніпро наш", "Заповіт" – це перлини нашої хорової музики. Увертюри композитора, в яких він ідеально поєднує народну творчість із сучасними мотивами – перша добра спроба української симфонічної музики в Україні…» – пише Станіслав Людкевич.
Творча спадщина композитора
Одне з найцінніших надбань культури України. Михайло входить до представників національної композиторської школи. Високий рівень музичних творів Вербицького, майстерність складання композицій дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом. Він писав «кров'ю свого серця». Михайло – це символ українського національного відродження на Галичині.
Михайло Вербицький: Дитячі та юнацькі роки
Дата народження маестро – 4 березня 1815 року. Його дитячі роки пройшли у невеликому селі Явірник-Руски біля Перемишля (Польща). Він виховувався у сім'ї священика. Глава сімейства помер, коли Михайлу виповнилося 10 років. З цього часу його вихованням займається далекий родич – пшемислський владика Іоанн.
Михайло Вербицький навчався у ліцеї, а згодом у гімназії. Йому добре давалося вивчення різних наук. Він схоплював все на льоту. Коли на пшемислській кафедрі єпископ Іоанн заснував хор, а після музшколи – Михайло познайомився з музикою.
У 1829 році відбувся дебютний виступ хору за участю Вербицького. Виступ співаків добре прийняла місцева публіка та високопосадовці. Після такого теплого прийому Іоанн запрошує до навчального закладу популярного композитора Алоїза Нанке.
Після того, як Михайло потрапив під опіку Нанке – він розкрив свої музичні здібності. Вербицький несподівано усвідомив, що його спричиняє імпровізація та складання композицій.
Репертуар хору зіграв значної ролі у формуванні композиторських здібностей Вербицького. Репертуар хору складався із безсмертних творів Й. Гайдна, Моцарта, а також українських маестро – Березовського та Бортнянського.
Духовні твори Бортнянського дуже вплинули на музику Західної України.
Творами маестро захоплювався і Михайло, який тяжів перед імпровізацією. У цей час в українській церковній музиці домінувала одностайність . Бортнянському вдалося впровадити у твори професійне багатоголосся.
Навчання у духовній семінарії
Згодом Михайло Вербицький вступив до Львівської духовної семінарії. Без особливих зусиль він освоїв гру на гітарі. Цей музичний інструмент супроводжуватиме Вербицького в найтемніші часи його життя. Крім того, він обійняв посаду керівника хору.
У цей час він склав ряд красивих композицій для гітари. Ло нашого часу збереглося «Повчання Хітари». Вербицький був душею компанії. Його кілька разів відраховували зі Львівської консерваторії за розгульні пісні. Він ніколи не боявся висловлювати власну думку, за що неодноразово було покарано.
Коли його втретє відрахували з навчального закладу, він не став відновлюватися. На той час у нього з'явилася сім'я та необхідність забезпечувати своїх рідних.
Він звертається до релігійної музики. У цей час він складає повну Літургію для змішаного хору, яка й сьогодні звучить у багатьох церквах його рідної країни. Тоді ж він презентував один з найвідоміших творів – «Ангел Вопіяше», а також низку інших композицій.
Михайло Вербицький: Театральне життя
Наприкінці 40-х років поступово налагоджується театральне життя. Для Вербицького це означає одне – він починає написання музичних супроводів для низки спектаклів. Номери, які ставилися на сцені найкращих театрів Львова та Галичини, більшою мірою були перекладені як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької.
Музика займала не останню роль у постановці вистав. Вона передавала настрій п'єс та насичувала окремі сцени емоційністю. Михайло склав музичний супровід до двох десятків вистав. Не можна оминути його твори «Верховинці», «Козак і мисливець», «Проциха» та «Жовнір-чарівник».
Політичні пристрасті, які панували на території України, сприяли тому, що український театр перестав існувати та цікавити місцеву публіку. Михайло більше не мав можливості творити.
У 49-му році у Перемишлі сформувався театральний гурток. Михайло вважався у його лавах, як композитор та актор. Він продовжив складати музичні твори.
Наприкінці 40-х років він написав музику для тексту Івана Гушалевича «Світ вам, браття, все приносимо». Згодом у Львові місцеві активісти організували театр «Русской Беседы». Для представленого театру Вербицький вигадує геніальну мелодраму «Підгіряни».
Основні етапи творчості Михайла Вербицькаого
Як сказала сам композитор, його творчість можна поділити на три основні етапи: музичні твори для церкви, музика для театру та музика для салону. В останньому випадку Вербицький знав, яку музику хочуть чути його сучасники. Бути корисним для суспільства – ось чого добивався Михайло. Його перший біограф Сидор Воробкевич, згадує про сорок сольних композицій у супроводі гітари та ще кілька із супроводом фортепіано.
Через складні життєві обставини він довго не міг отримати священичого сану. Михайло кілька разів змушений був скасувати навчання. Крім того, він кілька разів був змушений переїжджати з одного села до іншого. Лише 1850 року він закінчив Львівську семінарію та став священиком.
Кілька років він служив у невеликому поселенні Завад Яворовського. У цей час у нього народжуються двоє дітей – дочка і син. На жаль, але донька померла ще в дитинстві. Вербицький тяжко переживав втрату доньки. У нього розпочалася депресія.
У 1856 році він служив у Покровській церкві, яка розташовувалась у Млинах (тепер Польща). Там він обійняв посаду греко-католицького священика. Саме тут він провів останні роки свого життя.
Варто зазначити, що Михайло Вербицький жив дуже бідно. Незважаючи на престижні на той час посади, багата музична спадщина – Вербицького не спонсорували. Він не прагнув багатства.
Історія створення Державного Гімну України
1863 року він написав музику на вірші українського поета П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». Історія створення гімну розпочалася ще роком раніше. Саме в цей час Павло написав вищезгаданий вірш.
Практично одразу після написання вірша, друг Чубинського, Лисенка, написав музичний супровід до вірша. Написана мелодія ще якийсь час звучала на території України, але широкого поширення не знайшла. Але лише у співавторстві Вербицького та Чубинського гімн утвердився у пам'яті українського народу.
На хвилі розквіту українського патріотичного та духовного життя, у 60-х роках ХІХ століття, в одному із львівських журналів було надруковано вірш «Ще не вмерла Україна». Вірш вразив Михайла своєю легкістю і водночас із цим патріотичність. Спочатку він написав музику для сольного виконання у супроводі гітари, але незабаром він значно попрацював над композицією, і вона чудово підходила до виконання повноцінного хору.
«Ще не вмерла Україна» вирізняється широтою осмислення історичної долі українського народу. Як національний гімн музичний твір визнано українськими поетами.
Михайло Вербицький: Подробиці особистого життя
Відомо, що він був одружений двічі. Першою жінкою, якій вдалося прикрасити серце композитора, стала чарівна австрійка на ім'я Барбара Сенер. На жаль, вона рано померла.
Незабаром він одружився вдруге. Донедавна вважалося, що другою дружиною була француженка. Але це припущення не підтвердилося. На жаль, друга дружина також прожила недовго. Вона народила від Вербицького сина, котрого сімейна пара назвала Андрій.
Цікаві факти про Михайла Вербицького
- Улюблений музичний інструмент Михайла – гітара.
- За нетривале життя він склав 12 оркестрових рапсодій, 8 симфонічних увертюр, три хори та пару полонез.
- Біографи підтверджують, що він жив бідно. Часто на столі були просто яблука. Найважчі часи наступали в осінньо-зимовий період.
- Він мріяв написати музику для віршів Тараса Шевченка.
- Михайло став священиком, щоби виправити матеріальне становище. Служіння Богу не було його покликанням.
Останні роки життя Михайла Вербицького
До останніх днів свого життя він не залишав свою основну справу - він складав музичні твори. Крім того, Михайло писав статті та займався педагогічною діяльністю.
Останні роки свого життя він провів у Млинах. Його не стало 7 грудня 1870 року. На момент смерті композитору виповнилося лише 55 років.
Спочатку на могилі уславленого композитора було встановлено звичайний дубовий хрест. Але у середині 30-х років минулого століття на місці поховання Вербицького встановили пам'ятник.
