«Синенька скромна хусточка, падала з опущених плечей…» — цю пісню знали і любили всі громадяни великої країни СРСР. Ця композиція у виконанні знаменитої співачки Клавдія Шульженка назавжди увійшла до золотого фонду радянської естради. Клавдія Іванівна стала народною артисткою. А починалося все з сімейних спектаклів та концертів, у сім'ї, де всі були трохи артистами.
Дитинство Клавдії Шульженко
Клавдія народилася 11 (24) березня 1906 року у сім'ї бухгалтера Головного управління залізниці, Івана Івановича Шульженка. У сім'ї були братик і сестричка - Коля та Клава. Їхнім вихованням займалася мама, а тато прищеплював любов до мистецтва.
Незважаючи на дуже нудну та, здавалося б, прозову професію, пов'язану з рахунками та цифрами, батько сімейства був дуже музичним. Він грав на багатьох інструментах, чудово співав, мав акторський талант.
На той час у моді були сімейні спектаклі. Дуже часто у затишний харківський дворик приходили сусіди подивитися на виставу, в якій брала участь велика родина Шульженків.
Іван грав і співав, а діти ставили невеликі сценки, у яких особливо вирізнялася Клава своїм старанням. «Артистка!» — сміялися люди, а Клавдія вже тоді мріяла про професійну кар'єру.
У гімназії вона із захопленням вивчала літературу, зачитувалась класиками, і, приміряючи образи героїнь, бачила себе на театральній сцені. Із задоволенням ходила на всі спектаклі Харківського драматичного театру та знала напам'ять усі ролі. А батьки її бачили співачкою, наполягаючи на навчанні у консерваторії.
Клавдія брала уроки вокалу у професора консерваторії Микити Чемізова. Але, як зізнавався викладач, вчити Клаву було практично нема чого. Її кришталевий голос був і так добрий і звучав чудово.
Клавдія Шульженко: Початок кар'єри
1921 року 15-річна Клавдія Шульженко нарешті зважилася. Вона взяла із собою для хоробрості подругу і прийшла на прослуховування до Харківського драматичного театру.
Відігравши невеликий етюд і співаючи кілька пісень під акомпанемент Ісаака Дунаєвського (в майбутньому — знаменитого композитора), Клава підкорила серце режисера Миколи Синельникова і була зарахована до трупи театру. Щоправда, грати їй довірили лише епізодичні ролі. Але вона грала їх дуже переконливо. А ще краще їй вдавалися пісенні партії, які вона співала у хорі та опереті.
«Ти маєш співати пісню так, ніби граєш моновиставу, де всі ролі виконуєш ти одна», — вчив її Синельников. І Клавдія вкладала свій талант актриси у кожну пісню. Так з'явився стиль виконання, притаманний лише Шульженку — пісня-вистава, пісня-монолог.
У 17 років юна актриса вперше виконала у виставі «Пакарання» романс «Зірки на небі» та підкорила глядачів простотою та щирістю свого співу.
Перше визнання Клавдії Шульженка
1924 року з гастролями до Харкова приїхала оперна діва Лідія Липковська. Клавдія, набравшись сміливості, прийшла до неї в готель із проханням про прослуховування. Дивно, але оперна співачка послухала. І, захоплюючись даними юної співачки, порадила трохи змінити репертуар, додати до нього ліричні пісні, які б повніше розкривали талант Шульженко.
А за деякий час відбулася доленосна зустріч співачки з її автором. Композитор Павло Герман, який після одного з виступів познайомився з Клавдією та запропонував їй заспівати його пісні. Так репертуар Шульженко поповнений знаменитими згодом композиціями: «Цеглики», «Не шкодую», «Шахта № 3» та «Записка».
Композитор Мейтус у співавторстві з актором Брейтингамом написав для співачки кілька хітів: «Папиросниця та матрос», «Червоний мак», «На санчатах», які увійшли до репертуару Шульженка, з якими вона підкорила Москву.
Кар'єра співачки Клавдія Шульженко
Дебют 22-річної співачки на сцені Маріїнського театру, а за рік — на сцені «Московського мюзик-холу» вдався. Її пісні із захопленням сприйняла публіка. При виконанні пісень зала встала, а на останніх нотах були бурхливі овації. Потім була робота у «Ленінградському мюзик-холі», вона грала у виставах, виконувала пісні, музику до яких написав легендарний Дмитро Шостакович.
На початку 1930-х років артистка брала участь у джазовому оркестрі Скоморовського, а згодом заборонили виступати. Мотивація була простою — лірика в країні соціалізму була зайвою, співати треба було про трудові подвиги.
Шульженко зробила правильно — не пішла в тінь, не дала забути себе своїм шанувальникам. Вона просто змінила стиль – у її репертуарі тепер були народні пісні. У кожній із цих композицій Шульженко була справжньою, щирою, мелодраматичною тією Клавдією, яку безмежно любив народ. За платівками якої шикувалися черги.
За два роки до війни Шульженко стала лауреатом конкурсу артистів естради, її фотографія прикрашала обкладинки журналів. А листівки з її обличчям висіли у кімнатах шанувальників поряд із сімейними фотографіями, спеціально для неї було створено джаз-бенд. А потім почалася війна.
Клавдія Шульженко у воєнні роки
Війна застала Клавдію на гастролях у Єревані. Не роздумуючи, вони з чоловіком та оркестр вступили до лав Радянської армії, поїхали на фронт із концертами.
Сотні концертів під обстрілом дав фронтовий оркестр Шульженко. Якось на початку 1942 року після такого концерту Клавдії Іванівні військовий кореспондент Максимов показав свої вірші, новий текст до вальсу «Синя хустинка».
Слова торкалися глибини душі. А Клавдія заспівала цей вальс настільки проникливо, що пісня миттєво розійшлася по всіх фронтах. Її переписували в зошит і на листочки, її співали в хвилини рідкісного відпочинку на війні, вона звучала, як гімн у тилу. Мабуть, популярнішої пісні того часу й не було.
До кінця війни оркестр продовжував виступати як у фронті, і у тилу. А відразу після перемоги вона розпочала сольну повоєнну кар'єру.
Тріумф
Після війни Клавдія Шульженко багато років залишалася улюбленою співачкою мільйонів. Пісні у її виконанні змушували людей щиро посміхатися, сумувати та плакати. Її голос і зараз живе, звучить із екранів телевізорів, в ефірі радіоканалів. 1971 року улюблениця народу стала і народною артисткою СРСР. Артистка померла після тривалої хвороби влітку 1984 року.
