На початку грудня 2020 року уродженці Бастера виповнилося 70 років. Про співачку Joan Armatrading можна сказати – шість в одному: співачка, автор музики, автор текстів, продюсер, гітаристка та піаністка.
Незважаючи на нестабільну популярність, вона має значні музичні трофеї (Ivor Novello Awards 1996, Орден Британської Імперії 2001). Вона залишається співачкою з темним кольором шкіри, яка виборола гідне місце у списку музикантів, поряд з білими виконавцями, з високими позиціями у Британії.
Долева зустріч Joan Armatrading
Джоан – третя дитина у багатодітній родині Арматрейдінгів. У 8-річному віці, у Бірмінгемі, вона починає навчатися грі на гітарі. Через два роки, під впливом емігрантки з Карібов, П. Нестор, впритул стикається з поп-музикою.
Їхнє знайомство стає визначальним для юної Джоан. З цього моменту вона остаточно визначилась із творчим вибором свого життя. Спільно вони компонують пісні із окремих композицій. Потім готуються до головного на той момент життя дебюту – участі у мюзиклі «Hair» у Лондоні.
Дебютна робота Джоан Арматрейдінг
Результатом їхньої спільної творчості став альбом «Whatevers For Us». Але саме він став причиною їхнього розриву. Продюсер Гас Даджеон віддав перевагу вокалу Арматрейдінг. Ця подія у її кар'єрі 1972 року стала початком великого творчого шляху співачки. Першому сольнику пророкували успіх. Проте пісні у супроводі гітариста Дейва Джонстона та Рея Купера на ударних, захоплення у публіки не викликали. Платівка не стала продається.
Студія запису «Curb» через три роки для виправлення ситуації вирішує продати альбом концерну зі США «А&М». Джоан укладає із нею контракт. Першим результатом контракту стає "Back To The Night", альбом, за сприяння продюсера Піта Гайджа. Але й він не виправдовує очікування, незважаючи на участь Енді Саммерса та Джина Росселя. Платівки знову не купують.
Якась відлига у її кар'єрі настає 1976 року. А саме коли «Joan Armatrading», одна з чотирьох збірок при продюсері Гліні Джонсоні, потрапив до рейтингу 20 найкращих британських лонгплеїв. Композиція «Love & Affection» виявилася серед десяти найкращих пісень.
Чорна смуга Joan Armatrading
Наступні збірки «Show Some Emotion» та «Те The Limit», розходилися краще за попередників, але не містили хітів. «Steppin 'Out» став заключним у творчості з продюсером під час гастролей Сполученими Штатами, але фурору не справив. Чорна смуга знову набула своїх прав. Талант не приносив Арматрейдінгу популярності.
Якийсь час вона співпрацює з Генрі Дьюї, але і це не дає результату. "Rosic" потрапляє лише в нижні рядки рейтингів, невеликий альбом "How Cruel" видається в обмежених кількостях на території США та Європи.
Черговий вибір продюсера виявився вдалим. Річард Готтерер, The Strangeloves і продюсер Blondie. "Me, Myself, I" увійшов до Топ-30. Композиція "All The Way From America" стала якщо не хітом, то принаймні популярною в Британії.
У віці 31 року Арматрейдінг записує наступну роботу – Walk Under Ladders. До запису залучають баса з Ямайки, Слая Данбері та вокаліста, Енді Партріджа. З цього альбому вийшли відразу два сингли - "I'm Lucky" і "No Love and The Key" (1983).
Платівка та збірка «Track Record» нарешті затвердили позиції Джоан у Великій Британії. Вона набула статусу музиканта, який має своїх шанувальників. Це було вузьке коло, але вдячне їй за творчість.
У чому ж причина нестабільності талановитий Арматрейдінг?
На це питання ніхто не дав відповіді. Можливо, часта зміна продюсерів. Їй так і не вдалося пов'язати творчість із кимось одним або двома. Або причина у її надмірно скромній манері виконання та універсальності – все рівно, немає вогню. Простіше кажучи – нудно: гарне виконання на гітарі, клавішних. Але все про одне й те саме – любов і побут, якщо сказати точніше, буденність. Не виділяє техніку голосу, хоча вона, безперечно, є, а віддає пріоритет авторському стилю у виконанні.
"Secret Secrets" 1985, знову виходить з новим продюсером Майклом Хоулеттом. Композиція «Temptation» мають помірний успіх. Не допоміг залучений відомий фотограф для обкладинки. І йому судилося піти в небуття.
Наступний творчий процес вона продюсує сама. У 1988 році Джоан запрошує для спільної роботи Марка Нопфлера та Марка Брежискі, але і це не рятує. "The Shouting Stage" зазнає провалу, як і багато раніше випущених.
Стає ясно, те, що хочуть чути споживачі – не сумісне з поняттям якості музики та пісень Арматрейдинг. Невдача The Shouting Stage підтвердила цю версію в черговий раз.
Арматрейдинг вдалося трохи виправити ситуацію між лігами британського року. З одного боку, критики не сварили її. Не було зізнання у слухачів. Любителі музики хотіли іншого відтворення, а не спокійних і десь нудних мелодій та пісень Джоан.
Ще один шанс на успіх
На руку зіграли благодійні гастролі, які провела королівська родина та Amnesty International. Соратники Мандели у 1988 році підтримали її позиції у такий самий спосіб. Але нічого не буває безкоштовно – за чотири роки Джоан бачить себе у списках прихильників консерватизму партії Великобританії. Хоча завжди була далека від політичних інтриг, ніколи не брала участі в таких заходах.
Але на цьому знову все кінчається. Наступні роки не стають для неї вдалими у плані творчості, окремі спроби повернути та придбати любов слухачів не виправдовуються. Все повторюється, незважаючи на її зусилля та залучення відомих музикантів та виконавців. Нічого не допомагає.
Спів став найсильнішим її боком. Маючи глухий альт, вона нагадувала Ніну Симон. Найсильніший голос фізично тендітної темношкірої жінки змушував затихати розмови та зачаровував тих, хто хоч щось розумів у вокалі.
Схоже, вона не впадає у відчай. У Арматрейдінг як і раніше свої шанувальники, такі ж віддані, як і раніше. Вона продовжує займатися улюбленою справою та не залишає надій на відродження. Можливо, це буде інша, яку ніхто не знає, і їй удасться здивувати всіх та нагадати про себе. Принаймні Арматрейдинг до цього прагне.
