Дмитро Гнатюк – знаменитий український виконавець, режисер, педагог, народний артист та Герой України. Артист, якого народ назвав національним співаком. Він став легендою українського та радянського оперного мистецтва з перших виступів.
Співак прийшов на сцену Академічного театру опери і балету України з консерваторії не стажером-початківцем, а як майстер з красивим, потужним і неповторним голосом. Це було виявом не лише школи Івана Паторжинського, а й подарованого Богом таланту.
Дмитро Михайлович Гнатюк мав безліч нагород та відзнак. Він отримав їх завдяки праці та таланту, творчим досягненням, служінню рідному народу та культурі. 1960 року співак став народним артистом СРСР. Звання народного артиста України було присвоєно 1999 року.
1973 року був удостоєний Державної премії України ім. Т. Шевченка. А 1977 року — Державної премії СРСР. За втілення образу Мурмана у роботі «Абесалом та Етері» (З. Паліашвілі) - Державної премії Грузії. Він визнаний Героєм соціалістичної праці (1985) та Героєм України (2005), став академіком-засновником Національної академії мистецтв.
Дитинство та юність Дмитра Гнатюка
Дмитро Гнатюк народився 28 березня 1925 року в селі Мамаївці (Буковина) у селянській родині.
Він мріяв співати змалку. Перші уроки співу, як зізнавався Дмитро Михайлович, отримав під куполом місцевої церкви від регента. «Той тяг на скрипці смичком довгі звуки, а я своїм співучим голосом слідував за ним», — згадував маестро. Він закінчив румунську школу, тому вільно розмовляв румунською мовою.
Після війни він повернувся на батьківщину та став учасником Чернівецького музично-драматичного театру. Його незвичайний вокал почули гості із Києва. Пізніше він став студентом державної консерваторії ім. Чайковського (1946—1951) за спеціальністю «Оперний та камерний спів». 1951 року був зарахований солістом Київського академічного театру опери та балету.
Стрімка творча кар'єра Дмитра Гнатюка
Студентом 3-го курсу Київської консерваторії він уперше вийшов на сцену у партії Миколи («Наталка Полтавка» М. Лисенко). Він співав із педагогом Іваном Паторжинським (Вибірний), Марією Литвиненко-Вольгемут (Терпеліха), Зоєю Гайдай (Наталя), Петром Білінником (Петро). З погляду подальшого творчого життя співака, дебют можна вважати символічним.
Корифеї української оперної сцени немов благословляли його у велике мистецтво. Працюючи над оперою як режисер і готуючи до сценічного втілення партії молодих виконавців, Дмитро Михайлович хотів, щоб кожен із них максимально відчув і зрозумів душу героїв.
Він розпочинав активну творчу діяльність тоді, коли на сцені співали Зоя Гайдай та Михайло Гришко. А також Марія Литвиненко-Вольгемут, Єлизавета Чавдар, Борис Гмиря та Лариса Руденко, Андрій Іванов та Юрій Кіпоренко-Доманський. Завдяки антиленності та красі голосу Гнатюка, артистизму оперний виконавець стрімко почав розвивати свій талант. Його баритон вважають і ліричним, і драматичним, виходячи з виконуваної партії. Режисери М. Стефанович та В. Скляренко, диригенти В. Тольба та В. Пірадов залучили артиста до участі у роботах: «Травіату» (Жермон), «Бал-маскарад» (Ренато), «Ріголетто».
Незважаючи на юний вік, він зумів передати гаму почуттів придворного блазня. Це "Отелло" (Яго), "Аїда" (Амонасро), "Трубадур" (ді Луна). Окрім вердіївського репертуару, він створив неповторні образи. Це птахів Папагено («Чарівна флейта»), серцеїд граф Альмавіва («Весілля Фігаро» Моцарта). А також Фігаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Тельрамунд («Лоенгрін» Р. Вагнера).
Дмитро Гнатюк: Різноплановість репертуару
Перелік партій — лише формальна та видима частина життя співака. Дмитру Гнатюку довелося розкривати на сцені десятки різних доль та життів. Вони були різними, з далеких епох та сучасними. Він зливався з ними, щоб подарувати слухачам неповторну зустріч із чудовим мистецтвом. А також розкрити своїм голосом найтонші нюанси людського життя. Близько 70 років він присвятив сцені як співак та режисер оперних постановок.
Яскравою сторінкою творчості Дмитра Гнатюка був класичний та сучасний оперний репертуар у виконавському та режисерському прояві. Маестро створив вокальні образи в операх Миколи Лисенка – Остапа («Тарас Бульба») та Енея (одноіменна опера). Вони були різними, але мали спільне – глибоку народність та патріотизм, любов до рідної землі. Партія Остапа стала зразковою з вокального та драматургічного трактування для майбутніх поколінь виконавців.
Співак виконав її з непідробним почуттям рідної землі, розкриттям трагічності душі. Герой розривався між любов'ю до брата та розумінням його непробачного злочину перед рідним народом. Арія над тілом Андрія — один із найтрагічніших проявів людських почуттів у радянському класичному оперному репертуарі. Вона вражала потужністю та непідробною гіркотою, болем за втраченим. Коли слухаєш запис цієї арії у виконанні Дмитра Гнатюка, переймаєшся особливим відчуттям. Співак пропускав образ через душу, долю народу, який часто опинявся з обох боків барикад.
Дмитро Гнатюк утворив в українському репертуарі не так багато партій, як йому хотілося. Проте кожна партія — яскравий творчий вияв співака. Це його глибинне розуміння національного менталітету, внутрішнього духу української стилістики національної композиторської школи. Він створив вокальний та драматургічний лад партії султана в опері «Запорожець за Дунаєм» (С. Гулака-Артемовського). Там поєднувалися колоритність та тонкий гумор. Цікавий образ створив Дмитро Гнатюк в опері Катерина М. Аркаса (Іван).
Дмитро Гнатюк: Творча спадщина
40 партій, підготовлених та виконаних на сцені опери Дмитром Гнатюком, свідчили про його творчу активність та енергію. У 1960-ті роки Дмитро Гнатюк раптово виявив себе ще в одному художньому напрямі. Він був неповторним виконавцем пісень та романсів. Маестро «підняв» їх до небачених висот, повернувши народу співочий український мелос, глибину та духовну красу.
Його проникливі інтерпретації творів українських композиторів (Пісня про рушник), Ми підемо, де трави похилі, Два кольори, Черемшина, Літять ніби чайки, Марічка, Цвітуть осінні тихі небеса, Ясени. », «Ой ти, дівчино, з горіха зерня») уособили пісенну душу рідного народу. Завдяки українській пісні він набув міжнародного визнання. Перша закордонна поїздка співака відбулася 1960 року до Австралії та Нової Зеландії. Вона стала відкриттям яскравого таланту та української пісні (народної та авторської). Його сольні концертні програми стали важливими подіями музичного життя у Києві,
Москві, Ленінграді, Свердловську, Вільнюсі. А також у Нью-Йорку, Торонто, Оттаві, Варшаві, Лондоні. У канадській газеті «Гамільтон Спектейтор» написано: «У кожній пісні співак настільки переконливо та яскраво відтворює її зміст, його розуміє навіть той, хто не знає української мови. Очевидно, що співак має не лише унікальний голос, а й чудову душу. Безперечно, що Дмитро Гнатюк — один із найзнаменитіших сучасних баритонів у світі».
Дмитро Гнатюк удостоєний звань «Герой України», «Народний артист СРСР», «Народний артист України». А також він був лауреатом Національної премії імені Т. Шевченка, здобув різні премії. Артист був почесним громадянином Києва та Чернівців. Він присвятив оперному мистецтву понад 60 років. З 1979 по 2011 р. був художнім керівником та головним режисером Національного театру опери та балету ім.
Шевченка. Поставив понад 20 опер. У його репертуарі було понад 85 робіт національного та світового мистецтва. Він гастролював по Угорщині, США, Канаді, Росії, Португалії, Німеччині, Італії, Китаї, Данії, Індії, Австралії, Новій Зеландії. А також записав 15 альбомів та 6 дисків.
