Творчість знаменитого музиканта сучасності David Gilmour важко уявити без біографії легендарного гурту Pink Floyd. Однак його сольні композиції є не менш цікавими для шанувальників інтелектуальної рок-музики.
Хоча альбомів у Гілмора не так багато, але всі вони чудові, і цінність цих робіт є незаперечною. Заслуги знаменитості світового року у різні роки були гідно відзначені. 2003 року його звели до командорів ордена Британської імперії.
2009 року видання Classic Rock включило Девіда до списку знаменитих гітаристів світу. У тому ж році він був удостоєний диплома «Доктор мистецтв» у Кембриджі. Артист посів 14-ту позицію в топ-100 найкращих гітаристів усіх часів журналу Rolling Stone того ж 2011 року.
Народження майбутньої зірки
Девід Джон народився 6 березня 1946 року у місті Кембридж (Англія). Батько (Дуглас) – викладач зоології у місцевому університеті. Мати (Сільвія) – шкільна вчителька. Під час навчання у школі Девід познайомився з Сідом Барреттом (майбутнім лідером групи Pink Floyd) та ще з Роджером Уотерсом.
За допомогою Баррета Гілмор самостійно вивчав мистецтво гри на гітарі. Заняття проводили в обідню пору. Однак у той період хлопці грали у різних групах. У 1964 році він вважався у групі Joker's Wild.
Через два роки він попрощався з «Диким Джокером» і вирушив у мандри з компанією друзів. Хлопці виступали з вуличними концертами в Іспанії та Франції. Але грошей їм це заняття майже не давало. Гілмор навіть побував у лікарні через виснаження. У 1967 році мандрівники повернулися на батьківщину на викраденій вантажівці.
Перед різдвяними святами до юнака звернувся барабанщик Нік Мейсон (Pink Floyd) із пропозицією про співпрацю з гуртом. Девід трохи подумав, а в січні 1968 року погодився. Таким чином, квартет на якийсь час перетворився на квінтет.
В основному Гілмор працював дублером Барретта, оскільки через проблеми з наркотиками не міг виходити сцену.
Після того як настав час розлучитися з Сідом, Девід був готовий замінити колишнього лідера колективу не лише як гітариста. Однак поступово головним генератором ідей у колективі став Роджер Уотерс.
Соло артиста David Gilmour
З кінця 1960-х років і до 1977 року завдяки участі Гілмора гурт Pink Floyd записав 9 альбомів. Відчувши, що його музичні здібності не повністю реалізовані в рамках гурту, Девід записав сольну платівку після роботи над диском Animals.
1978 року вийшов сольний альбом David Gilmour. Робота виявилася цільною у рамках стилістики Pink Floyd, але не дуже концептуальною. Недооцінка публікою збірки переважно пов'язана зі скромністю артиста.
Він не рекламував і «не просував» платівку, що не завадило їй у США набути «золотого» статусу. І ще Гілмора пригнічувало те, що його записи постійно розпізнавали за манерою гри на гітарі. Якби він звучав як Хендрікс чи Джефф Бек!.. Пізніше гітарист змінив думку щодо переваг оригінальності звуку.
Popрацювати в студії музикант запросив двох приятелів Кембриджем (з групи Jokers Wild), обійшовся без клавішника.
Обкладинку платівки створили дизайнери бюро Hipgnosis, але ідею оформлення вигадав виконавець. На розвороті є кілька фотографій, серед яких було зображення першої дружини Девіда Джинджер (Вірджинії). Молоді люди познайомилися у 1971 році на одному з концертів гурту Pink Floyd.
Вірджинія зазирнула за лаштунки до музикантів, зустрілася з гітаристом гурту та закохалась у нього. Девід дівчина теж сподобалася. Пара одружилася за чотири роки, вона народила чотирьох дітей. Але наприкінці 1980-х років вони несподівано розлучилися. У 1994 році Гілмор одружився вдруге з Поллі Семсон, став батьком ще чотирьох дітей.
Другий альбом Девіда Гілмора
Тяжка атмосфера, яка була при створенні культової «Стіни», перейшла в проект гурту The Final Cut. Там знову керував Роджер Уотерс. Тоді Гілмор зважився на запис другого власного диска.
У березні 1984 року платівка з'явилася у продажу з обох боків океану. І не лише на вінілі, а й на популярному компакт-диску.
Музичні композиції записували у Франції. Тут були: Боб Езрін (продюсер), Джефф Поркаро (ударник), Піно Палладіно (басист), Джон Лорд (органіст), Стів Вінвуд (піаніст), Вікі Браун, Сем Браун, Рой Харпер (вокалісти).
Декілька текстів Гілмор довірив створити Піту Таунсенду.
Музика в альбомі вийшла легковажною, якщо зіставляти її зі стилістикою гурту Pink Floyd та першим сольним альбомом Гілмора. Але й у ньому автору вдалося підтвердити статус чудового виконавця.
Турне тривало півроку на підтримку альбому Новим і Старим Світом. Для концертів Гілмор довелося наймати іншу команду музикантів. Оскільки всі, хто взяв участь у записі платівки, були пов'язані контрактами та робочими графіками.
Антракт та вдале продовження для артиста David Gilmour
Наступною сольною роботою Девіда на його шанувальників довелося чекати 22 роки. Було багато причин, одна з них вік. Третій студійний альбом Гілмора вийшов до його 60-річчя.
Робота вийшла чудовою. Альбом навіть потрапив до номінації на премію «Греммі». Треки записували переважно у студії плавучого будинку гітариста. Допомагали ветерану його старі друзі: Рік Райт, Грем Неш, Боб Клоуз.
Наступна робота Metallic Spheres відбулася через 4 роки. Але це альбом електронного дуету The Orb. А Девід тут брав участь як співавтор записуваного матеріалу і запрошеного гостя.
Сольний диск гітариста гурту Pink Floyd з'явився у продажу у 2015 році. Четверта платівка одержала назву Rattle That Lock. Співпродюсером проекту був Філ Манзанера (колишній учасник гурту Roxy Music).
Окрім сольної творчості, у Гілмора всі ці роки велася велика практика сесійного музиканта. Він записував композиції з Полом Маккартні, Кейт Буш, Браяном Феррі, колективом Unicorn.
