You may be right, I may be crazy, but it just might be a lunatic you're looking for — цитата з однієї пісні Джоеля. Дійсно, Джоель є одним із тих музикантів, якого варто порадити кожному любителю музики – кожній людині.
Такої ж різноманітної, задерикуватої, ліричної, мелодійної та цікавої музики складно знайти у композиціях виконавців XX ст. Вже за життя його заслуги було визнано, а кожен американець із впевненістю назве його голосом своєї країни.
Музична творчість Джоеля охоплює 30-річний період з 1971 року, і хоча наш герой досі перебуває в здоровому віці і навіть гастролює, альбоми і нові свої композиції він випускати перестав.
Тому в цій біографії будуть вказані основні етапи його творчості аж до 2001 року — випуску його фінального, повністю інструментального клавішного академічного (що дуже дивно для його творчості) альбому Fantasies & Delusions, дуже особистого для артиста та творчості, що вінчає.
Перші кроки Біллі Джоеля (з 1965 по 1970 рр.)
Вілльям Мартін Джоель народився 9 травня 1949 року в Бронксі (Нью-Йорк) і ріс у Лонг-Айленді (у музичних та богемних районах Нью-Йорка, які й передали йому ідею займатися музикою). Підростаючи, Джоель навчався гри на піаніно у своєї мами та надихався грою вуличних музикантів.
Потім кинув старшу школу, щоб займатися музикою, та виступав у двох неміцних музичних колективах The Hassles та Atilla. Вони грали дивний психоделічний рок без гітар, а єдиний однойменний їхній альбом Atilla був неуспішним, не опинившись навіть на прилавках магазину. Після чого горе-дует розпався.
Крізь вогонь, воду та мідні труби (1970—1974 рр.)
У Вільяма почався той самий період життя, коли музикант вирішив: здатися чи продовжувати боротися? Все кинути чи досягти свого? Очевидний спойлер - Джоель упорався!
Але перед цим він впав у глибоку депресію, під час якої уклав фатальний довічний контракт із лейблом Family Producions (з 1971 по 1987 рр. був змушений віддавати по 1$ з кожного альбому, а логотип лейбла був на кожній платівці).
З ним він випустив свій перший сольний альбом Cold Spring Harbor, який у технічному плані був реалізований максимально погано – голос Джоеля звучав неприродно високо, а записи деяких доріжок звучали у прискореному вигляді. Але навіть у такому вигляді альбом звучав дуже красиво та мило, а ремастеринг від 1983 року виправив усі студійні недоліки альбому.
Але повернемося до 1971 року, лейбл Family Productions відмовився «просувати» альбом у музичних магазинах, а ситуація вивела Джоеля остаточно з себе і він вирішив таємно виїхати до Лос-Анджелеса.
Під вигаданим ім'ям Біллі Мартін він влаштувався в бар Executive Room, робота в якому була основою для його найвідомішої пісні (і за сумісництвом його другою прізвиськом) Piano Man — другою композицією з другого однойменного альбому.
Альбом Piano Man зіграв для Джоеля роль нового старту, допоміг почати йому життя з чистого аркуша, став для нього своєрідною фінансовою опорою, дозволивши вибратися з амплуа барного піаніста і стати кимось важливішим.
Цей найважчий період становлення закінчився. І «єврейчик» із бару, Вілльям Мартін Джоель, вийшов до людей всесвітньо відомим Біллі «Піаністом» Джоелем.
Альбоми Street life Serenade та Turnstiles (з 1974 по 1977 рр.)
Після випуску альбому Piano Man Джоель був під тиском і не встигав випустити новий, такий самий якісний і відповідний для більшості слухачів альбом, як Piano Man. Тому наступний його альбом Street life Serenade був переважно музичним експериментом.
Але дуже вдалим експериментом, хоч і надміру прогресивним. Найцікавішими та улюбленими для публіки є композиції: Root Beer Rag та Los Angelenos, які він грав на кожному концерті 1970-х років.
Записаний у січні 1976 альбом Turnstiles спільно з музикантами з рок-гурту Елтона Джона, він вийшов дуже цинічним і експресивним.
Біллі Джоель, як і належить авторові, почав критикувати систему і співчувати маленькому чоловічку (пісня Angry Young Man), а заразом вразив глядачів інфернальною фантазією Miami 2017.
The Stranger та 52nd Street (з 1979 по 1983 рр.)
Неймовірний комерційний успіх і попадання по всіх напрямках у бажанні догодити слухачеві кінця 1970-х початку 1980-х років — ось, що можна сказати про ці два альбоми в одному реченні.
Задерикувана пісня Scenes from an Italian Restaurant, що розповідає нам про сибаритну парочку по різних ресторанах, The Stranger — пісня про людину, яку ви бачите на вулиці і розкриває її переживання і те, що, дійсно, приховано за маскою похмурого незнайомця.
І, звичайно ж, Just the Way You Are — композиція Біллі, за яку він отримав свою першу статуетку «Греммі», всі ці витвори Джоеля ви почуєте в цьому альбомі. Ці два опуси Магнума послужили апогеєм розвитку генія і рекомендують до прослуховування кожною людиною, яка вважає себе меломаном.
Пізня кар'єра (з 1983 по 2001 рр.)
За всю свою подальшу кар'єру Біллі був номінований на 23 статуетки «Греммі», п'ять із яких він у підсумку отримав (зокрема і за альбом 52)
Також він став одним із перших артистів, який провів рок-н-рольний концерт у Радянському Союзі (який був дуже важким та емоційним для музиканта, тому можна подивитися документальний фільм «Біллі Джоел: Вікно до Росії») після пом'якшення заборони на рок-н -рольну музику в країні.
Незважаючи на те, що після виходу альбому River of Dreams він уникнув написання та випуску поп-музики, він завершив свою кар'єру альбомом Fantasies & Delusions, який рекомендують до прослуховування кожним любителем академічної музики.
А Біллі Джоель досі продовжує виступати для «фанатів» своєї музики, його вже неабияк охриплий, але все такий же чуттєвий тенор можна іноді почути проходячи повз «Медісон-сквер-гарден» на Манхеттені.
